Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети «Волинь»

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

З ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети «Волинь»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИКА І ПЕРІОДИКА В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

1.1. Суспільно-політичні погляди Уласа Самчука

1.2. Легітимність української періодики 1941-1944 років

РОЗДІЛ 2. УЛАС САМЧУК І ГАЗЕТА «ВОЛИНЬ» (1941-1944роки)

2.1. Часопис «Волинь»

2.2. Тематика передовиць Уласа Самчука

РОЗДІЛ 3. ТВОРЧІ ВЗАЄМИНИ УЛАСА САМЧУКА

3.1. Подорожево-репортерська публіцистика

3.2. Газета «Волинь» і Т. Осьмачка, О. Теліга, О. Ольжич

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Процес національного відродження, що посилився в Україні на поч. 90-х років XX століття, закономірно викликав потребу відновлення цілісної та об'єктивної картини нашого письменства. Відтак у посттоталітарних умовах з'явилася можливість внести суттєві корективи у вивчення літературного процесу, що пов'язано з уведенням у широкий науковий обіг творчого доробку тих митців, на чиї імена довгий час було накладено табу. Одним із таких письменників є Улас Самчук — обдарований прозаїк, публіцист, чия творчість припала на складний період у вітчизняній історії та у розвитку української літератури.

Актуальність дослідження зумовлена, по-перше, потребою комплексного і науково-об'єктивного вивчення публіцистичної спадщини У.Самчука творчість якого за умов тоталітарного режиму була вилучена з досліджень літературного процесу; по-друге, браком ґрунтовних системних досліджень жанрово-стильових особливостей передовиць письменника; по-третє, суперечністю ряду положень самчукознавства, різнорідністю трактувань і дискусійністю окремих висновків, передовсім, пов'язаних з питаннями політичних переконань митця, що вимагає подальшого всебічного аналізу.

Мета роботи – проаналізувати творчу діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах часопису «Волинь».

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- проаналізувати суспільно-політичні погляди У.Самчука;

- дослідити легітимність української періодики (1941-1944років);

- охарактеризувати газету «Волинь»;

- з'ясувати тематику передовиць Уласа Самчука;

- простежити творчі взаємини У.Самчука(1941-1943)

Об'єктом дослідження є газета «Волинь».

Предметом дослідження є творча діяльність та взаємини У.Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети «Волинь».

Методи дослідження. Метод аналітичної і синтетичної критики джерел та наукової літератури. Застосовувався також хронологічний та порівняльно-історичний методи аналізу подій та процесів, пов’язаних із формуванням та еволюцією суспільно-політичних поглядів У.Самчука, вплив його громадсько-політичної діяльності на розвиток української національної свідомості. Здійснювалось їх поєднання з біографічним методом дослідження.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані у лекційних курсах із історії української літератури XX століття, при проведенні семінарських і практичних занять, спецкурсів і спецсемінарів «Українська література письменників-емігрантів», при написанні курсових і дипломних робіт студентами-філологами.

РОЗДІЛ 1

ПОЛІТИКА І ПЕРІОДИКА В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

РОЗДІЛ 2

УЛАС САМЧУК І ГАЗЕТА «ВОЛИНЬ» (1941-1943 роки)

Часопис «Волинь»

1 вересня 1941 року «Волинь» побачив світ. Видавцем і головним керманичем часопису став Степан Скрипник, а головний редактор - Улас Самчук.

У першому номері «Волині» у зверненні до читачів зазначалося: «При ступаємо до видання часопису «Волинь». Потреба пресового органу, особливо у наш час, надзвичайно велика. Брак друкованого періодичного слова, брак зв’язку, брак відомостей, як з рідного краю, так із чужини, творить атмосферу замкненої порожнечі й безперспективності. Хочемо ці браки і ненормальності усунути…»[40].

Редакція газети ставила перед собою в умовах німецької окупації, розрухи господарства, комунікації, освіти і культури нелегкі завдання: заповнити інформаційний вакуум не лише на теренах Волині, а й усієї України: «Будемо інформувати наше громадянство про все, що діється в широкому світі. Політика, культура, господарство, тілесне виховання і спорт, справи Православної Церкви, статті з різних ділянок життя – все те знайде місце на сторінках нашого часопису. Просимо лише наше громадянство наділити нас своїм довір’я, а також всебічно, чинно й практично нам допомагати. Думаємо,що громадянство зрозуміє наші наміри, і ми взаємною співпрацею розвинемо наш пресовий орган до такої міри, яка б вповні відповідала поставі й гідності нашого великого народу», - ось так сміливо й емоційно, патетично й патріотично накреслила редакція своїм читачам концепцію часопису «Волинь» у зверненні «Від редакції» 1 вересня 1941 року.

Часопис «Волинь» виходив у Рівному з 1 вересня 1941року по січень 1944 року. На чолі редакції стояли: вересень 1941 року - березень 1942 року - Улас Самчук, березень-травень 1942р. - Степан Скрипник, травень 1942р.- липень 1943р. - Андрій Мисечко, липень 1943р.- січень 1944р. - Петро Зінченко. Перше число «Волині» вийшло накладом 12 тисяч примірників і вмить газета розійшлася серед населення. Попит на газету зростав з кожним числом. Максимальний тираж газети був 60 тисяч примірників (січень 1942 року), середній - близько 40 тисяч, тобто за 29 місяців існування вийшло 10 мільйонів примірників. Періодичність виходу - 1 раз, а з кінця жовтня 1941 року - 2 рази на місяць. Ціна - 50 коп., а згодом – 1 окупаційний карбованець. З квітня 1942 року часопис мав статус загальноукраїнського. Видавництво «Волинь» випускало крім однойменної газети, також часописи «Орленя» (для дітей, редактор П.Зінченко), «Український хлібороб» (редактор П.Колесник) та «Бібліотеку антикомуніста».

Популярність і успіх видання - заслуга професійного колективу: Уласа Самчука, Степана Скрипника, Івана Тиктора, Олександра Петлюри (молодший брат Симона), Олега та Василя Штулів, Євгена Лазора, проф. Романа Бжеського, Анатоля Демо-Довгопільського, Андрія Мисечка, Антона Кучерука, Петра Зінченка та ін. Проте, найперше, високий авторитет газети зумовлювався співпрацею з нею відомих українських письменників та журналістів.

І.Павлюк називає «Волинь» «однозназно найпотужнішім часописом цього часопростору» [4]. Ю.Шаповал вважає, що «Волинь» «в один з найкритичніших періодів історії України кращими публікаціями виступав з державотворчих позицій, пробуджуючи національну свідомість, громадянську позицію людей, послуговуючись пером визначних українських письменників, поетів, публіцистів»[72,с.106].

Окремо, як щодо «Волині», так і інших легальних українських видань періоду Другої світової війни, потрібно розглядати редакторську і журналістську працю Уласа Самчука. Тільки за півроку (1 вересня 1941 року - 22 березня 1942 року) він опублікував 35 газетних передовиць: «За мужню дійсність»[41], «Європа і Ми»[39], «Наше село»[70], «Героїзм наших днів»[12], «22 січня»[34], «Крути»[42], «Шевченко»[56], «Свідомо жити»[50], «Київ - серце України»[23], «Господарство і праця»[61], «Вимоги твердого часу»[5], «Нарід чи чернь?»[45], «Ясно й виразно»[57], «Рівновага»[49], «З Новим роком!»[40], «Перед найбільшим вирішенням»[66], «Піднятий меч»[48], «Більше ініціятиви»[36], «Сталінові ‘Pre memoria»[52], «Війна»[60], «Слово письменника»[59], «Настрої і завдання»[31], «Європа»[38], «Єпоха і люди»[62], «Видержати»[37], «Адольф Гітлер»[35], «Київ»[24], «Молодь»[26], «Наша школа»[32], «Завойовуймо міста»[63], «Ніпон»[47], «Від Ісландії до Гаїті»[6], «Слово і чин»[51], «Надії Черчіля»[65], «Країна Сходячого Сонця»[29], «Так було - так буде»[53].

Дослідниця життя і творчості Уласа Самчука Анна Власенко-Бойцун називає цифру 28 [9,с.132]. Припустимо, що серед неврахованих могли виявитись публікації, підписані криптонімом «П.Б.», що ним тоді користувався Улас Самчук - «Наша школа» [32], «Настрої і завдання» [31], «Країна Сходячого Сонця» [29], як також не підписана стаття «Київ - серце України» [23], автограф якої знаходиться серед щоденникових записів письменника [43; 44], та передовиця «Нарід чи чернь?»[45], опублікована в київському «Українському слові». Це видання здійснило, окрім того, першодрук статті «Свідомо жити» [50], і лише згодом її опублікувала «Волинь» [40]. Цей факт цікавий тим, що, як правило, все відбувалось навпаки: першодрук у «Волині» і поширення потім в Україні через інші видання (приклад - передовиці «Господарство і праця», «Київ-серце України», «Вимоги твердого часу» та ін.). Додамо, що за своїм змістом і громадським резонансом до передовиць можуть бути віднесені статті Уласа Самчука «Завойовуймо міста» [63], «Видержати» [37] та «Слово письменника»[59], хоча формальної ознаки газетних матеріалів такого роду - вміщення на першій сторінці - вони не мають.

Директор українського музею в Самборі проф. Іван Филипчак 20 березня 1942року писав до редакції «Волині»: «Ваша газета... нам дуже подобається, далеко більше як львівська, бо стоїть на висоті наших завдань» [16; Р-280; 3; 37]. «Газета «Волинь» розповсюджується не тільки на Волині, а і по всій Україні, - повідомляв адміністратора газети О.Петлюру начальник управління зв'язку в Кіровограді Каймакан, - і на своїх сторінках відбиває життя всієї України і дає напрямок українському життю... А тому рахуємо про необхідність зміни назви газети «Волинь» на «Українське слово» [16; Р-280;2;6]. На цю пропозицію директор видавництва І.Тиктор відповів: «Відносно зміни назви «Волинь» на іншу, більш репрезентативну, ми подбали. Правдоподібно в найближчому часі буде називатися «Голос України» і буде виходити 3 рази в тиждень, а згодом щоденно» [16; Р-280; 2].

Читали «Волинь» не тільки по всій Україні - у Головині, Крем'янці, Здолбунові, Кіровограді, Кам'янць-Подільському, Острозі, Сарнах, Костополі, Козятині, Києві, Дубні, Гайвороні, Миргороді, Переяславі, Дермані, Мізочі, Бабині, Гощі, Городищі, Клевані, Корці, Межирічах, Мельчині, Радивилові, Варковичах, Тучині [16;Р-280;2,4,14,15,18,20,24,36,63], Ковелі, Луцьку [16;Р-280;6;23], Володимирі-Волинському [ 16; Р-280;1; 25; 8] (з квітня 1942 року часопис отримав статус загальноукраїнського), а й за тодішніми адміністративними замковій горі у межами України - в Німеччині, Галичині, Протектораті, Карпатській Україні [ 16;Р-280;2], Білорусії .В життя проект реорганізації «Волині» переведений не був через нестачу паперу та труднощі із транспортуванням газети.

Невідомими, залишаються джерела фінансування «Волині», хоча можна припустити, що здійснювалось воно з партійної каси ОУН(м) та через Головну Управу Українського національного об’єднання(УНО) в Німеччині [9,с.123]. Є дані про те, що газета «Волинь» виходила на кошти, зібрані «допомоговим комітетом» у Рівному, контрольованим ОУН [21,с.4]. «Рух Мельника, - йшлося в донесенні начальнику поліції і служби безпеки і розвідки Німеччини(СД) від 4 лютого 1942 року, - поступово зайняв керівні позиції у пресі (офіційній). Навіть якщо енергійні заходи і страти винних редакторів допомогли очистити на деякий час київську газету від шкідливих елементів, то в редакціях провінційних газет ще знаходяться переважно націоналістичні елементи, які не тільки надають газетам бажану рухові Мельника тенденцію, але, мабуть, забезпечують ОУН нелегальними матеріалами» [21,с.13]. Зверталась за допомогою редакція і до міської управи в Рівному [21,с.124]. Частина прибутків від розповсюдження газети регулярно надходила на потреби рівненської «Просвіти» [21;с.7].

Феномен «Волині» 1941-1942 років можна означити поняттям, відомим у науковій літературі як «преса керуюча» [25,с.83]. Видавництво «Волинь» у Рівному займалось де-факто організацією української господарки, підприємництва, шкільництва, культурних справ, судівництва, вирішенням проблем Української Автокефальної Православної Церкви. Це, зокрема, знайшло відображення у поєднанні Уласом Самчуком обов'язків головного редактора «Волині» з головуванням і членством в ряді інших політичних, культурних, громадських комітетів та організацій (товариство «Сільський господар», «Просвіта», комітет для святкування 20-ї річниці смерті 359 вояків армії УНР під Базаром та ін.). Публікації у «Волині» часто розглядались як інструкції чи директиви у їх діяльності.

Так, вже з вересня 1941 року на Волині розпочалась організація районових і сільських товариств «Сільський господар». Першим практичним заходом у цьому напрямку стала пропозиція новоствореного Рівненського обласного земельного відділу про скликання в кожному районі господарських нарад. Порядок денний передбачав обрання районових рад товариства «Сільський господар», а серед біжучих справ - «довести до відома господарської наради: 1) статтю нашого земляка Уласа Самчука «Завойовуймо міста» [63].

З січня 1942 року у видавництві «Волинь» виходив щомісячний сільськогосподарський журнал «Український хлібороб», який взяв собі за мету, кажучи словами його редактора П.Колесника, «змагати до того, щоб український народ став просвіченішим, розумнішим, а через те сильнішим. Бо хліборобських шкіл у нас дуже мало, щоб через них можна було перепустити таку велику кількість хліборобської маси. А, безумовно, всі хотіли б добути господарського знання, яке дало б усім спроможність станути до праці на рідній ріллі з такими відомостями, які допомагали б краще вести своє господарство» [22].

Сприяв «Український хлібороб» також організації селян в товариства «Сільський господар». Протягом січня-жовтня 1942 року побачили світ 10 чисел журналу. Пізніше видання «Українського хлібороба» було перенесено до Києва, де стала виходити щотижнева ілюстрована сільськогосподарська газета з однойменною назвою за редакцією П. Лорценка.

Газета «Волинь» відображала на своїх сторінках також вирішення інших господарських і соціальних проблем краю: роботу Рівненського банку, протипожежної сторожі, медичної служби, міського комунального господарства та ін. Часопис не обмежувався простим висвітленням проблем, а намагався активно впливати на їх вирішення. Так, після випуску «Волині» почався процес «українізації» на залізниці. Як повідомляв редакцію начальник станції «Здолбунів» [16;Р-280;7;8;] з 235 працюючих на кінець жовтня 1941 року українці становили 188 чол. (80%), росіяни - 8 (3%), поляки - 35 (15 %), чехи – 4 (2%).

Серед інших справ, якими довелось невідкладно займатись редакторові «Волині» стала організація вчительських курсів. Ще 20 серпня 1941 року перед вчителями виступив Улас Самчук, який закликав їх розгорнути пропаганду на селі для заохочення населення організовувати господарство, переробні підприємства, переходити до міста, щоб опанувати торгівлю і промисловість [43,с.184]. З початком навчального року у Рівному було відкрито, як сказав в інтерв'ю «Волині» бургомістр міста П.Бульба, 2 мішані українські гімназії, 4 початкові шестикласні школи, середня-технічна, торговельна, фахова, як також музична школи [3;с.4]. В.Штуль у статті «Про роботу школи» навів такі цифри: всього в області відкрито 1014 шкіл, у яких навчається 143000 дітей, працює 2590 вчителів [73;с.129]. Як подавав А.Демо-Довгопільський, у школах мала запроваджуватись нова методика виховання - виховання у національному дусі [25;с.85].

Редактор «Волині» Улас Самчук впродовж вересня-жовтня 1941 року безпосередньо посприяв організації Дерманської гімназії, Острозької учительської семінарії, сільськогосподарської школи у Басовому Куті [26], міського відділу освіти в Рівному [25;25].

За безпосередньої участі Уласа Самчука, який на той час очолював Українську раду довір’я на Волині(УРДВ), з навчальною і виховною метою видавництво «Волинь» у жовтні 1941 року започаткувало щомісячний дитячий журнал «Орленя» (редактор П.Зінченко), який виходив у світ до кінця 1942 року і був «єдиним «товстим» часописом для дітей воєнного періоду на землях Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя» [17,с.198]. У програмному зверненні «Від редакції» йшлося: «Випускаємо перший номер у світ з одиноким бажанням. Хай він стане справжнім другом кожної української дитини. Хай дає не лише розвагу, але й добру пораду, хай пробуджує національну свідомість і повчає хто ми і чиї ми діти, хай стане книгою, без якої ніхто із молодого покоління обійтись не може» [39]. Журнал відзначався різноманітністю жанрів, рубрик, матеріалів, як також високохудожнім оформленням. Серед учнів шкіл здійснювався збір коштів у фонд журналу.

За ініціативою Уласа Самчука в кінці 1941 року видавництво «Волинь» випустило «Новий український колядник: давні колядки та щедрівки та патріотичні колядки з додатком святочних побажань» та «Новий український вертеп» Ф.Ремезівського. «Новий український колядник» 1941 року віднайдений і перевиданий Рівненським обласним об'єднанням товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка у 1999 році.

Редакція «Волині» в цілому прагнула утриматись від безпосереднього втручання у церковні справи, виступаючи, в той же час, за відновлення Української автокефальної православної церкви.

Підсумувати діяльність редакції і видавництва «Волинь» у Рівному, як «преси керуючої», можна словами Уласа Самчука: «Нас відвідувала безконечна кількість відвідувачів і гостей - зі сходу і заходу. Майже всі, що подорожували через Рівне, не минали нашої редакції, а то й моєї приватної хати. Доводилося часто приймати емісарів конкуруючих церковних ієрархів - митрополита Дениса Варшавського, митрополита Іларіона Холмського, архієпископа Луцького Полікарпа, які вели свою політику і мобілізували для цього нашу опінію. Бували також емісари політичних середовищ - уенерівців, гетьманців, які зондували настрої, інформували нас про свою діяльність і, розуміється, сперечалися. Часто відвідували нас такі військовики, як генерал Євген Білецький, Микола Капустянський, Омелянович-Павленко-молодший, полковник Ступницький. Тема організації української військової сили не сходила з уст, дарма що ця проблема у цих умовах виглядала майже безнадійно...» [44,с.212].

Крім того, редакція «Волині» та квартира Уласа Самчука стали для ОУН(м) важливим зв'язуючим пунктом та вигідним легальним прикриттям на шляху зі Львова до Києва. Восени 1941 року тут перебували І.Рогач, О.Лащенко, О.Теліга та ін. [44,с.228]. О.Ольжич-Кандиба користувався посвідкою за підписом головного редактора Уласа Самчука, яка стверджувала, «що Олег Кандиба є постійним кореспондентом часопису «Волинь» у Рівному на Волині» [27]. Посвідчення на ім'я О.Кандиби було видане також УРДВ [ 25;с.85].

Згадуючи поїздку представників Українського центрального комітету на чолі з В. Кубійовичем зі Львова до Києва восени 1941 року, Кость Паньківський занотував про перебування в Рівному 27 вересня: «Відвідали центр тодішнього українського життя - редакцію часопису «Волинь», що виходив під керівництвом Уласа Самчука» [9,с.129]. Як бачимо, редакція газети і видавництво «Волинь» у Рівному, особливо в перший період свого існування (осінь 1941- весна 1942 років), стояли у центрі національно-визвольних і державотворчих процесів у краї.

У статті, написаній з приводу річниці виходу «Волині» на прохання тодішнього її редактора Андрія Мисечка, але так і не надрукованій, Улас Самчук підкреслював: «Часопис «Волинь» був на цьому терені першим цього роду проявом культурного життя після приходу сюди німецької армії. Його завдання були накреслені моєю ж рукою, але були вони в дійсності значно ширші і значно поважніші, ніж це було тоді висловлено. Це мала бути не тільки звичайна пресова служба» [13]. Ярослав Поліщук вважає, що даний нарис, який мав назву «Рік «Волині», «письменник зміг надрукувати... через багато років в Канаді», включивши його до ювілейної промови «Волинь незабутня» (1977) на честь 25-річчя Інституту дослідів Волині у Вінніпезі. Проте це не так: «Рік «Волині» розповідає виключно про газету «Волинь», її завдання та значення, як вони бачились Уласові Самчукові у 1941 році, і наскільки були реалізовані. Нарис зберігся в архіві редакції «Волині» і опублікований у серпні 1992 року. «Волинь незабутня» - історіософське есе про Волинь, де події 1941-1943 років не деталізуються [72,с. 15-25].

Тісне в'язання себе напередодні і на початку війни з офіційними німецькими чинниками вилилось, у результаті, для ОУН(м) не тільки у політичний прорахунок, а й у послідуючі звинувачення у колабораціонізмі. Подібні звинувачення висувались і висуваються проти тих діячів, які працювали у легальній українській періодиці, що виходила в Україні під час Другої світової війни.

Звинувачення проти Уласа Самчука у співпраці з окупантами, як редактора «Волині» і коресподента Німецького інформаційного бюро(ДНБ), висунуті у повоєнний період Ю.Мельничуком, Д.Цмокаленком, Б.Харчуком, Ю.Омельчуком та іншими, спростувуються численними фактами, наведеними в цьому розділі. Мельниківський рух, одним з керівників якого на Волині і в рейхскомісаріаті був Улас Самчук, розглядався як ворожий щодо німецької влади самими окупантами. З членів «групи» Уласа Самчука, «що рекрутувались з поміж інтелігенції, переважно з «кращих кругів» (донесення начальника поліції безпеки і СД №191 від 10 квітня 1942 року), тобто працівників газети і видавництва «Волинь», 5 загинули як вояки УПА (А. Мисечко, В. Штуль, П. Зінченко, Н. Хасевич, М. Огородник), ще 5 - знищені окупантами (О. Теліга, П. Колесник, А. Демо-Довгопільський, А. Кучерук, П. Тимощук). Публікації зі звинуваченням Уласа Самчука в колабораціонізмі продовжують з'являтись в Україні після 1991 року [9,134]. Думаємо, що тут прихована також причина відсутності імені письменника серед номінантів на Шевченківську премію, хоча заходи щодо присвоєння її Уласові Самчукові здійснювались.

РОЗДІЛ 3

ВИСНОВКИ

Аналіз та узагальнення опрацьованих джерел дають можливість зробити наступні висновки:

- Феномен «Волині» 1941-1942 років можна означити поняттям, відомим у науковій літературі як «преса керуюча». Видавництво «Волинь» у Рівному займалось де-факто організацією української господарки, підприємництва, шкільництва, культурних справ, судівництва, вирішенням проблем Української Автокефальної Православної Церкви. Це, зокрема, знайшло відображення у поєднанні Уласом Самчуком обов'язків головного редактора «Волині» з головуванням і членством в ряді інших політичних, культурних, громадських комітетів та організацій (товариство «Сільський господар», «Просвіта»). Публікації у «Волині» часто розглядались як інструкції чи директиви у їх діяльності.

- Газета з одного боку, організаційно творила інфраструктуру громадсько-політичних, культурних українських інституцій, з іншого боку, вона стала ідеологічним речником населення краю. Функція «преси керуючої» була зумовлена тактичною настановою ОУН(м) щодо «широко закроєної акції пропаганди», як підстави «українізації» політичного режиму. Ця специфіка діяльності «мельниківської» ОУН, завдяки наявності плеяди талановитих літераторів-публіцистів - О. Ольжича-Кандиби, У. Самчука, І. Рогача, О. Теліги та ін. - мала своїм прямим наслідком успіхи національної пропаганди на теренах рейхскомісаріату «Україна», і в першу чергу - на Волині. Державотворча потенція пробудженої національної стихії не була, однак, переведена у конкретні організаційні рамки національних владних інституцій, на заваді чому стали реалії німецького окупаційного режиму.

- Редакція газети «Волинь» під орудою У. Самчука мала творчі контакти з багатьма українськими письменниками. На її сторінках публікувалися чи передруковувалися твори Є. Маланюка, О. Теліги, Ю. Горліс-Горського, Ф. Дудка та інших. В архівному фонді «Волині» зберігаються надіслані в Рівне поезії Василя Щурата, Уляни Кравченко. Газета і редактор У.Самчук, мали також контакти з визначним українським поетом Тодосем Осьмачкою, який, виявляється, мав намір на деякий час поселитися в Рівному, оскільки це місто стало на початку війни видавничим центром.

Підсумовуючи питання про особливості висвітлення часописом національних проблем українців, можемо стверджувати, що «Волинь», незважаючи на відносну колабораційність та вимушену лояльність до німецької влади, в міру можливості відстоювала українські інтереси. Попри всі заборони та цензуру, співробітники часопису, репрезентуючи думку частини української інтелігенції, захищали на сторінках газети українську державницьку ідею, концентруючи увагу як суспільства, так і окупаційної влади на культурних надбаннях та історичних традиціях українського народу, «Волинь» доводила необхідність державності української нації, яка стояла в одному ряду з іншими європейськими народами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абліцов В. Улас Самчук: «У світі приблизних вартостей»//Вісті з України.-1993.-9-15 серпня.-С.11.

2. Б.П. Сян // Волинь. - 1941. - ч.1. - 1 вересня.

3. Баранський О. Побратим Уласа Самчука:[Про засновника, видавця часопису «Волинь» Івана Тиктора ] // Волинь.- 1995.- №7.- С5.

4. Бухало Г. Улас Самчук //Сім днів.-2002.- 9 серпня (№40).

5. Вимоги твердого часу // Волинь. - 1941.- ч.8. - 19 жовтня; Українське слово. — 1941. - ч.3. - 21 листопада.

6. Від Ісландії до Гаїті // Волинь. - 1942. - ч.2. - 7 січня.

7. Віднайдений рай // - Дзвін (Львів). - 1991. - №1. - С.43-45.

8. Відповіді // Волинь. - 1941. - ч.25. - 18 грудня.

9. Власенко-Бойцун А. Улас Самчук як публіцист // Слово. –Зб.12.- Вудстон,1990. – С. 121 -132.

10. Волинські дороги Уласа Самчука: Збірник/ Упоряд. Я.О. Поліщук.- Рівне: Азалія, 1993.- 108с.

11. Воробйов А. Психологізм гуманістичного потенціалу громадсько-політичного часопису «Волинь»//Збірник наукових праць співробітників, докторантів, аспірантів та студентів. – Рівне: РДГУ, 2004.-С.9-15.

12. Героїзм наших днів // Волинь. - 1941. - ч.24. - 14 грудня.

13. Герц М. « Бог уложив у мої руки перо…»: Громадсько-політична і культурно-освітня діяльність У.Самчука// Рідна школа.- 1997.-№11-12.-С.12-14.

14. Гон М. Улас Самчук. Роздуми про літературу. - Рівне, 2005.- 103с.

15. Дем’янчук Г. Газета «Волинь» і Тодось Осьмачка// У.Самчук: До 90-річчя від дня народження письменника.-Рівне, 1994.- С.77-80.

16. Державний архів Рівненської області. – Фонд Р-280. Посилання на це джерело в тексті бакалаврської роботи подаються таким чином: перша цифра – номер позиції джерела у «Списку використаних джерел»; друга цифра – номер фонду «Матеріали видавництва «Волинь» в Ровно» в ДАРО; третя цифра – номер опису; четверта цифра – номер справи; п’ята і наступні цифри – номери аркушів.

17. Жив’юк А. Між Сциллою політики і Харибдою творчості: громадсько-політичний портрет Уласа Самчука. - Рівне: «Ліста-М», 2004. 184с.

18. Жив’юк А. Літературно-публіцистична діяльність // Діалог. - 1995.-№7.-С.5.

19. Жив’юк А. У. Самчук (Спроба громадсько-політичного портрета)//Улас Самчук: До 90-річчя від дня народження письменника. - Рівне.-1994.- С.3-27.

20. Жив’юк А. У. Самчук і газета «Волинь» (1941-1943рр.)// Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки РДГУ. - 2000.-Вип.1.-С.144-152.

21. Жив’юк А. У. Самчук та його «Волинь» // Волинь. - 2001. – 31 серпня (№35). – С.1-15.

22. З книги про хліб (уривок з роману "Марія") // Волинь. - 1941. - ч.5. 28 вересня; Українське слово. — 1941. - ч.27. - 10 жовтня.

23. Київ - серце України // Волинь. - 1941. - ч.5. - 28 вересня; Українське слово. — 1941. - ч.22. - 3 жовтня.

24. Київ // Волинь. - 1941. - ч.4-а. - 21 вересня.

25. Листи Уласа Самчука до Дмитра Нитченка // Березіль (Харків). — 1993. - ч.7-8. - С.81-85.

26. Молодь // Волинь. - 1942. - ч.3. - 11 січня.

27. О.Олесь // Волинь. - 1943. - ч.17. - 4 березня.

28. П.Б. Антонич // Волинь. - 1943. - ч.23. - 25 березня.

29. П.Б. Країна Сходячого Сонця // Волинь. - 1942. - ч.21. - 15 березня.

30. П.Б. Крізь бурю й сніг (репортаж з поїздки до Києва) // Волинь. –1941.-ч.20-27.-30 листопада-25грудня; Нова доба (Берлін). - 1942. -ч.1. - 4 січня.

31. П.Б. Настрої і завдання // Волинь. - 1942. — ч.5. - 18 січня.

32. П.Б. Наша школа // Волинь. - 1941. - ч.21. - 4 грудня.

33. Пінчук С. Улас Самчук // Слово і час. -1995.- №2.-С. 11-17.

34. Самчук Улас. 22 січня // Волинь. - 1942. - ч.6. - 22 січня.

35. Самчук Улас. Адольф Гітлер // Волинь. - 1941. - ч.3. - 14 вересня.

36. Самчук Улас. Більше ініціятиви // Волинь. - 1941. - ч.6. - 5 жовтня.

37. Самчук Улас. Видержати // Волинь. - 1941. - ч.27. - 25 грудня.

38. Самчук Улас. Європа // Волинь. - 1942. - ч.9. — 1 лютого.

39. Самчук Улас. Європа й ми // Волинь. - 1941. - ч.2. - 7 вересня.

40. Самчук Улас З Новим Роком! // Волинь. - 1942. - ч.1. - 1 січня.

41. Самчук Улас. За мужню дійсність // Волинь (Рівне). - 1941. - ч.1. - 1 вересня.

42. Самчук Улас. Крути // Волинь. - 1942. - ч.7. - 25 січня; Українське слово (Київ-Львів-Париж). - 1992. -ч.3. - 6 лютого; Гомін (Тернопіль). - 1992. - №6. - березень.

43. Самчук Улас. На білому коні: спомини і враження. – Видання третє. – Вінніпег: Накладом товариства «Волинь», 1980. – 252с.

44. Самчук Улас. На коні вороному: спомини і враження. – Видання друге. – Вінніпег: Видання товариства «Волинь», 1990. – 360с.

45. Самчук Улас. Нарід чи чернь? // Українське слово. - 1941. - ч.53. - 9 листопада; Волинь. - 1993. – ч.12. - 19 лютого; Просвіта (Львів). - 1993. - червень.

46. Самчук Улас. Наше село // Волинь. - 1941. - ч.20. - ЗО листопада.

47. Самчук Улас. Ніпон // Волинь. - 1941. - ч.25. - 18 грудня.

48. Самчук Улас. Піднятий меч // Волинь. - 1941. - ч.19. - 27 листопада.

49. Самчук Улас. Рівновага // Волинь. - 1941. - ч.9. - 23 жовтня.

50. Самчук Улас. Свідомого жити // Українське слово. - 1941. - ч.46. - 1 листопада; Волинь. - 1941. - ч.16. - 16 листопада.

51. Самчук Улас. Слово і чин // Волинь. - 1942. – ч.11(39). - 8 лютого.

52. Самчук Улас. Сталінові "Рrо mеmоrіа" // Волинь. - 1942. - ч.18. - 5 березня.

53. Самчук Улас. Так було - так буде // Волинь. - 1942. - ч.23. - 22 березня.

54. Самчук Улас. У світі приблизних вартостей // Волинь. - 1942. - 4.57-62, 64. - 26 липня - 20 серпня; Костопільські вісті. - 1942. - 4.30-38. - 2 серпня - 27 вересня; Український голос (Луцьк). - 1942. - ч.31, 35, 40; Наші вісті (Любомль). -1942. - ч.29.

55. Самчук Улас. У світі упадку та руїни // Волинь. - 1942. - н.68-74, 76-79. - 2 вересня - 11 жовтня; Костопільські вісті. - 1942. - 4.39-43, 46, 48. - 4 жовтня - 13 грудня; Голос Сарненщини. - 1942. - ч.36, 38. - 20 вересня, 4 жовтня; Пінська газета. - 1942. – ч.10, 21. - 10 вересня.

56. Самчук Улас. Шевченко // Волинь. - 1942. - ч.19. - 8 березня.

57. Самчук Улас. Ясно і виразно // Волинь. – 1941. – Ч.11- 1 вересня.

58. Улас. Сім листів Уласа Самчука до Євгена Маланюка // Сучасність (Київ). - 1996. -№3-4.-С.140-144.

59. Слово письменника // Волинь. - 1942. — ч.2. - 7 січня.

60. У.С. Війна // Волинь. - 1941. - ч.18. - 23 листопада.

61. У.С. Господарство і праця // Волинь. - 1941. - ч.4. - 21 вересня; Українське слово (Київ). - 1941. - ч.23. - 5 жовтня.

62. У.С. Епоха і люди // Волинь. - 1942. - ч.16. - 26 лютого.

63. У.С. Завойовуймо міста // Волинь. - 1941. - ч.1. - 1 вересня.

64. У.С. Людина в окулярах // Волинь. - 1942. - ч.44. - 11 червня.

65. У.С. Надії Черчіля // Волинь. - 1942. - 4.14. - 19 лютого.

66. У.С. Перед найбільшим вирішенням // Волинь. - 1941. — ч.7. - 12 жовтня.

67. У.С. Поїздка через май // Волинь. - 1942. - ч.42. - 4 червня; Нове життя (Здолбунів). - 1992. - №46. - 13 червня.

68. У.С. Поля і танки // Волинь. - 1942. - ч.47. - 21 червня.

69. У.С. Через ту бандуру // Волинь. - 1942. - ч.47. - 21 червня.

70. У.С. Чирський // Волинь. - 1942. - ч.40. - 28 травня.

71. Увага - гачок! // Українське слово. - 1939. - №32. - 27 серпня; Пробоєм (Прага). - 1939. - №10. - 5 вересня. - С.84-85.

72. Улас Самчук: до 90-річчя від дня народження письменника. Ювілейний збірник / Упорядник Я. Поліщук. – Рівне: Азалія,1994. – 108с.

73. Шевельов Ю. Спроби дружніх портретів: У. Самчук із-над Флеготону// Сучасність. – 2000.- Ч.5. – С. 126- 131.

74. Шевчук В. Улас Самчук та його Волинська сага // УМЛШ. -1992. - №10. – С.30-39; №11-12. – С. 30-33.