3.2 Форми планування виховної діяльності класного керівника

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям [25; 36 ].

Сім’я відновлює духовні й фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної участі в суспільному житті. У ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але й первинна соціалізація й виховання, духовне дозрівання особистості.

Особливо актуальним це є для школярів, адже саме в молодшому шкільному віці, батьківське відношення здобуває вирішального значення для становлення й закріплення образу свого “Я”. Цей образ і відношення до себе формується під впливом того образа, що склався в батьків.

Спілкування батьків з дитиною визначається установками щодо неї, що відображають особливості їхнього сприйняття й розуміння дитини.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою. Дослідженнями встановлено, що життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції:

- матеріально-економічну (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил);

- житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту);

- репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом);

- виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); релактивну (організація вільного часу та відпочинку) [25; 43]. Сім'я є також персональним середовищем життя і розвитку дитини, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування.

Особливості цього характеризують параметри:

— соціально-культурний. Стосується освітнього рівня батьків, їх участі у суспільному житті. Рівень культури сім'ї визначається повагою до особистості дитини, усвідомленням впливу сімейної атмосфери на її формування, урахуванням цього при спілкуванні;

— соціально-економічний. Означає матеріальну забезпеченість сім'ї, завантаженість батьків на роботі;

— техніко-гігієнічний. Характеризує умови проживання, забезпеченість житлом, особливості способу життя;

— демографічний. Виражається в структурі та чисельності сім'ї.

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Коли дитина вступає до школи, їй важко зорієнтуватися, хто ж тепер важливіший – вчитель чи мати. Нерідко перших вчителів називають другою мамою. Звісно, так воно і є, адже в молодших класах вчитель є іще і вихователем та вирішує не лише проблеми навчання учнів, ще водить їх у їдальню, де стежить щоб діти залишали пусті тарілки, вирішує проблеми серед однолітків – однокласників, ходить з ними на екскурсії, допомагає готувати домашні завдання, інколи відвідує учнів на дому. На цьому етапі вчитель користується більшим авторитетом ніж батьки. Це трапляється через те, що дитина, переступивши поріг школи, потрапляє у незнайоме їй середовище, де немає батьків, нема до кого звернутися за допомогою, окрім вчительки, яка виконує функцію “рятувального круга”, яка не тільки добре орієнтується в середовищі під назвою “школа”, але ще як “виявляється” розуміється на математиці, письмі та читанні, навіть вміє малювати та ліпити різні фігурки з пластиліну, отже “вона вміє все і одразу”. І в маленьких, але добре митикуючих голівках першокласників їхня вчителька перетворюється не просто на другу маму, вона є найбільшим авторитетом на даному періоді життя. Саме в цей час дуже важливо виховувати дитину разом , щоб у неї не було роздвоєння між школою та сім”єю – якщо вчитель щось вимагає, то ні в якому разі не можна при дитині критикувати дії вчителя, бо ще невідомо на чиєму “боці” опиниться ваша дитина. І, навпаки, вимоги батьків не повинні оскаржуватися вчителем, тут важлива співпраця та взаєморозуміння. Вчителям початкових класів потрібно особливу увагу звертати на неповні сім’ї або ж напроти, на забезпечені сім’ї, де царить атмосфера вседозволеності та немає відмов дитині ні в чому.

Мета курсової роботи – полягає в теоретичному обґрунтуванні співпраці школи та сім’ї у системі виховання молодших школярів.

Об’єкт дослідження – процес спільної роботи сім’ї і школи у вихованні дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження – форми і методи взаємозв’язку школи та сім’ї у системі виховання учнів початкових класів.