Розділ І. Особливості соціально-правового захисту

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Зміст

Вступ	3
Розділ І. Особливості соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківської опіки
1.1. Історичні і соціально-педагогічні передумови становлення
і розвитку інтернатного та напівінтернатного типу закладів	9
1.2. Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки	20
1.2.1. Зарубіжний досвід утримання дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування	20
1.2.2. Вітчизняний досвід вирішення проблем утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
	36
Висновки до першого розділу	54
Розділ ІІ. альтернативні форми виховання
як складова необхідного
соціально-правового захисту ДІТЕЙ-СИРІТ
2.1. Обґрунтування необхідності впровадження в Україні
альтернативних форм виховання	56
2.2. Визначення рівня готовності дитини до змін у житті,
пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю	58
2.3. Аналіз результатів дослідження	62
Висновки до другого розділу	71
Висновки	75
Література	80
Додатки	86

Вступ

Складна соціально-економічна ситуація в українському суспільстві безпосередньо впливає на один з найбільш важливих його елементів – українські сім’ї (їх норми, цінності), відображається на загальному соціальному контексті, формуючи середовище, в якому ці сім’ї існують. Один з висновків Національного звіту про стан сімей в Україні у 2004 році стверджує, що, на жаль, “сім’я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції”. Саме сімейні проблеми та конфлікти спричиняють значну кількість негативних явищ, з яких найшвидше зростає явище біологічного і соціального сирітства.

Сьогодні за офіційною статистикою в Україні загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складає 100679 осіб. Слід зазначити, що це число лише приблизно відображає реалії життя, оскільки безпритульні діти, діти-жебраки, діти, що перебувають у диспансерах і т. п., не враховані у цій цифрі. Дослідження ЮНІСЕФ, проведене у 2001 році, виявило, що у порівнянні з 1995 роком кількість біологічних і соціальних сиріт збільшилась у 1,5 рази. Родичі піклуються приблизно про 61600 біологічних та соціальних сиріт. Інші (невсиновлені чи без опіки/піклування), через відсутність альтернативних форм піклування, перебувають у державних інституціях, де позбавлені виховного впливу сім’ї.

Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України "утримання та виховання дітей-сиріт і;дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу". Здобутком України є приведення в цілому національного законодавства стосовно дітей до міжнародних норм, Конвенції ООН про права дитини. Зокрема статтею 25 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Основними законами, що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків є: Конвенція ООН про права дитини, Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю, Закони України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, ст.354 (набуття чинності 01.01.2006 р.);

Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» 2005 р. №6 ст. 147;

Указ Президента України «Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини»;

Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» . – 2005 від 11.07 №1086;

Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.;

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01 2004 року Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей.

Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, забезпечують також відомчі документи, насамперед:

— Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (затверджено наказом Міністерства освіти України № 137 від 13 травня 1993 р.);

— Положення про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України (затверджено наказом Міністерства освіти України № 98 від ЗО березня 1996 р.);

— Про введення нових норм харчування в дитячих будинках-інтернатах (наказ Міністерства соціального захисту населення України № 34 від 1 березня 1996 р.).

У зв'язку із загострення проблем сирітства, насамперед соціального, недостатніми умовами розвитку, повноцінної освіти і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, видано Указ Президента України № 1153 від 17 жовтня 1997 р. "Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків". Заходи, окреслені Указом положення реалізуються за такими напрямами: запобігання соціальному сирітству; поліпшення умов розвитку, виховання та освіти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; створення умов для соціальної адаптації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; нормативно-правове та науково-методичне забезпечення охорони прав цієї категорії дітей. Передбачається, що однією з основних умов, які забезпечуватимуть подальше удосконалення цієї діяльності, буде посилання уваги до роботи шкіл-інтернатів, будинків дитини тощо.

Кодекс про шлюб та сім'ю України акцентує значну увагу на проблемі захисту дітей і передбачає кілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування:

— усиновлення (удочеріння);

— передача їх під опіку (піклування);

— виховання в сім'ї громадян України;

— повне державне утримання в навчально-виховних закладах.

Отже, законодавство України гарантує цілу низку пільг та допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Разом з тим, соціальне сирітство як явище продовжує поширюватися. Виходячи із економічних реалій, кількість українських сімей, які мають можливість усиновити чи встановити опіку над дітьми-сиротами чи дітьми, позбавленими батьківського піклування, зменшується, а відповідно збільшується частка тих дітей, які потрапляють у заклади соціального захисту. Найбільш прикрим є те, що діти сиротіють при живих батьках. Щороку близько 6 тис. дітей позбавляються батьківської опіки.

На сьогодні Державним інститутом проблем сім'ї та молоді розроблені і запроваджені методики роботи з кандидатами на створення прийомної сім'ї, соціальними працівниками, прийомними батьками та прийомними дітьми, державними службовцями, оцінки ефективності діяльності прийомних сімей; визначені етапи соціального супроводу прийомних сімей. Проте невирішеними залишаються: законодавче закріплення механізмів захисту прав прийомних дітей та батьків-вихователів; постановка вихованців прийомної сім'ї на квартирний облік; розробка інструктивних листів щодо конкретизації норм, закріплених у Положенні про прийомну сім'ю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565.

Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - завдання дитячих закладів, системи соціально-виховних інститутів державної опіки. У справі виховання та утримання дітей в інтернатних закладах Україна має незаперечні досягнення. Серед напрацювань:

Ø активний пошук і впровадження нових навчально-виховних технологій;

Ø залучення вихованців інтернату до навчання у загальноосвітній школі;

Ø створення при інтернатах міні-підприємств, цехів, міні-пекарень, що частково допомагає вирішити фінансові труднощі;

Ø відкриття профорієнтаційних центрів.

Проте значна частина будинків дитини, дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту як жилих, так і службових приміщень. Забезпечення вихованців інтернатних закладів одягом і взуттям становить 60-70%. Матеріальні потреби дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які непросто.

Ці та інші чинники формують проблеми вихованців інтернатних закладів. До їх складу входять проблеми як особистісного, так і міжособистісного характеру: відсутність навичок поведінки і спілкування з іншими людьми, невпевненість, комплекс неповноцінності, почуття соціальної відчуженості; недостатній прояв позитивних соціально-рольових орієнтирів, підвищена агресивність, нехтування собою як особистістю; проблеми адаптації до нового середовища.

Найбільш значущі проблеми вихованців шкіл-інтернатів виникають у самостійному житті: матеріальні труднощі щодо харчування, одягу, комунальних платежів, виплати боргів, збереження здоров’я; забезпечення матеріального добробуту: працевлаштування, малооплачувана робота; вміння заощаджувати; житлова проблема: отримання, купівля, розмін, благоустрій квартири (кімнати в гуртожитку). З розвитком економіки і правових відносин суспільство на користь дитини і сім'ї також вимагає більш продуманого використання інших, альтернативних форм опіки, сприяючих повному розвитку потенціалу кожної дитини, таких, як патронатне виховання і опікунство. Це досягається, передусім, якщо держава продовжуватиме:

- підтримувати існуючу мережу і відкривати нові установи інтернатного типу, удосконалюючи в них виховну роботу;

- активно боротися з причинами явища (проводити профілактику небажаної вагітності, боротьбу з алкоголізмом і наркоманією, травматизмом, надавати істотну соціальну допомогу багатодітним сім'ям у разі втрати годувальника)

- знайти відповідні форми альтернативного виховання дітей, що залишилися без піклування батьків, випробовувати, упроваджувати і удосконалювати такі форми.

Найбільш вигідний шлях для держави - це поєднання другого і третього пунктів. Причому, засобом боротьби з причинами явища (алкоголізм, наркоманія, бідність, низький рівень знань про контрацепцію) повинна стати спеціальна довгострокова стратегія держави у області профілактики вказаних соціальних явищ.

З огляду на це було обрано тему дипломної роботи: «Забезпечення соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки через впровадження альтернативних форм піклування».

ЇЇ актуальність зумовлена тим, що дане дослідження може стати у нагоді соціальним педагогам та фахівцям, які працюють з такою категорією у визначенні готовності дітей до проживання у прийомній сім’ї.

Мета дипломної роботи полягає у виявленні, обґрунтуванні та експериментальній перевірці необхідності впровадження альтернативних форм виховання.

Мета дипломної роботи вимагає виконання наступних завдань:

1. Вивчити основи історичних і соціально-педагогічних передумов становлення і розвитку інтернатного та напівінтернатного типу закладів.

2. Розглянути сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківської опіки на основі світового та вітчизняного досвіду.

3. Проаналізувати складнощі адаптації, що виникають у дитини та її прийомних батьків при створенні прийомної сім’ї.

4. Експериментально визначити рівень готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю.

Об’єкт дипломної роботи: вихованці Київського інтернатного закладу закритого типу №3

Предмет дипломної роботи: рівень готовності переходу у прийомну сім’ю дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У якості методів дослідження дипломної роботи використовувались: спостереження, структуроване інтерв’ю, анкетування, методика проективних малюнків, а також елементи АСП-терапевтичного тренінгу.

Сприятлива сімейна ситуація

Виділені показники	Кількість дітей 1 групи (%)	Кількість дітей 2 групи (%)
Зображення всіх членів сім'ї	15%	85%
Зображення першими людей	55%	60%
Загальна діяльність всіх членів	0%	20%
Відсутність ізольованих членів	60%	20%
Хороша якість ліній	20%	40%

Отже, сприятлива сімейна ситуація, що включає зображення веселих осіб, застосування яскравих колірних відтінків, зображення спільної діяльності всіх, хорошу якість ліній, має вкрай низькі показники, що взагалі характерно для дітей, які живуть і виховуються поза родиною.

Проте малюнки сім'ї свідчать про те, що, не дивлячись на важке переживання відриву від сім'ї і несприятливі емоційні відносини усередині сім'ї, 85% дітей контрольної групи (молодші школяри) зображають себе разом з батьками (у експериментальній групі це число складає лише 15%). З них 60 % контрольної групи дітей малюють себе, маму і тата; 20% - малюють себе, маму і інших родичів: бабусь, сестер, братів;

Застосовують яскраві колірні відтінки всього 35 % дітей (25% - контрольна група). Зображення першими різних предметів, а не людей, говорить про емоційну заклопотаність сімейною ситуацією, відхід від виконання завдання, захист від неприємного завдання. Діти експериментальної групи ніби відкладають малювання членів сім'ї, а зображують речі, які не наповнені сильною емоційною значущістю (машини, будинки, геометричні фігури, предмети побуту).

2. Симптомокомплекс – тривожність (табл.2.2.).

Таблиця 2.2

Ознаки тривожності

	Виділені показники		Кількість дітей 1 групи (%)	Кількість дітей 2 групи (%)
Наявність штрихування		50%		60%
Лінія обводки		45%		35%
Лінія з сильним натиском		60%		90%
Перебільшена увага до деталей		75%		45%
Стирання		15%		40%

Таким чином, малюнки відрізняються наявністю ліній з сильним натиском, сильним штрихуванням, перебільшеним увага до деталей і слідами стирання.
75% дітей експериментальної групи почали малюнок із зображення різних предметів (кіл, трикутників, хмар, дерев, листя, сонця). Вони ніби "застрягали" на предметах або явищах навколишнього світу, зволікаючи почати момент малювання людей. Про тривожність свідчить і підкреслене промальовування очей (60% і 90%), що говорить про наявність у більшості дітей страхів. Крім того, в малюнках зустрічається специфічна "тривожна лінія" - довга лінія, що складається з окремих дрібних штрихів (35%). Діти з контрольної групи (70%) зверталися до нас за підтримкою і схваленням, питаючи про правильність роботи.

З. Симптомокомплекс - конфліктність в уявній сім'ї (табл. 2.3.).

Таблиця 2.3

Виділені показники	Кількість дітей 1 групи (%)	Кількість дітей 2 групи (%)
Бар'єри між фігурами	55%	40%
Виділення окремих фігур	75%	30%
Ізоляція окремих фігур	80%	15%
Переважання речей	75%	15%
Відсутність деяких членів сім'ї	70%	30%

Методика «Три бажання».

Результати порівняння двох груп представлені табл. 2.8.

Таблиця 2.8.

Загальні висновки

В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є усиновлення. Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усиновлення регламентується Кодексом про шлюб та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році.

Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (залишені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.

Психологічні дослідження рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей, які виховуються поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги й пам'яті не має істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють слабко сформовану картину світу, підвищену ситуативність, яка у пізнавальній сфері виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, не спираючись на практичні дії, зниження розвитку абстрактно-логічного мислення, особливо у дітей середнього шкільного віку. Значно знижене і вербально-логічне мислення.

Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в дитячому будинку.

Особливість прийомної сім'ї перед існуючими формами сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в забезпеченні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування. Соціальний працівник є довіреною особою прийомних батьків, надійним партнером у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки прийомних батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передбачає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і проблемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його завдання - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забезпечити нормальні умови розвитку прийомної дитини.

Досвід створення прийомних сімей в Україні засвідчує, що формування альтернативних форм опіки над дітьми-сиротами є закономірним явищем, що стимулюється вимогами розвитку нашого суспільства. Зроблено лише перший крок - створено прецедент щодо можливості і необхідності запровадження такої форми влаштування дітей-сиріт в Україні. Ще рано робити прогнози, скільки часу потрібно для того, щоб прийомна сім'я посіла таке ж місце у сприйнятті наших громадян, як усиновлення чи опіка - в Україні відбувається поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.

Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю, проводилось на базі Київської школи-інтернату №3 закритого типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки.

Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності дитини до переходу в прийомну сім'ю шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень про прийомну сім'ю та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь 24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна група – 12 осіб (підлітки) і контрольна група – 12 осіб (учні молодшого шкільного віку).

Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу: готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

У дослідженні використовувалися наступні методики:

1) проективні методики «Моя сім'я», «Автопортрет», метою яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних батьків.

2) особові тести:

- методика «Драбинка», спрямована на дослідження самооцінки і уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;

- методика «Три бажання» для дослідження усвідомлення мотиваційних переваг.

Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.

На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Життя дітей в умовах інтернату загалом важко позначається на психічному розвитку дитини. Діти важко переживають відрив від сім'ї, навіть якщо ця сім'я відноситься до категорії неблагополучних. Життя дітей в соціально-педагогічних установах не може замінити їм досвіду сім'ї і батьківську любов. Діти, як і раніше продовжують любити своїх батьків, ідеалізують їх, мріють про повернення в сім'ю або про нову сім'ю.

Тривожність таких дітей пов'язана з порушенням сімейних взаємин. Невпевненість дітей, яких відрізняє тривожність, призводить до різкого зниження емоційного фону, до тенденції уникнення спілкування.

Чим молодша дитина, тим важче складається для неї ситуація необхідності знаходитися в умовах життя в інтернаті. Вона сприяє появі відчуття беззахисності і невпевненості в собі. У зв'язку з переважанням напруги і тривожної обстановки порушується нормальний розвиток відчуттів дітей. Вони не переживають почуття любові до себе і у них не формується відчуття власної значущості, необхідності бути потрібним.

Чим менше вік дитини, тим негативніше на її розвитку позначається розрив з сім'єю. Діти, обтяжені неблагополучною обстановкою в сім'ї, помічають ворожість оточуючих дорослих, зростають в страху і відрізняються від інших дітей такого ж віку підвищеним рівнем агресивності.

За відсутності нормальних взаємин в сім'ї порушується практика спілкування дітей з дорослими та однолітками. Спілкування таких дітей носить поверхневий, формальний характер і відрізняється емоційною бідністю. Діти зазнають труднощів в розкритті себе перед іншими. Втрата емоційності у відношенні з дорослими і однолітками, нереалізована потреба в любові і визнанні, знедоленість - такі головні причини порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Спостережувана втрата з віком авторитету дорослого і витікаюча з цього несприйнятливість традиційних методів педагогічної дії з особливою гостротою ставлять перед нами питання про перегляд методичного підходу педагогів до обирання форм роботи з цією категорією дітей.

Проведене автором практичне дослідження підтверджує висунуту на його початку гіпотезу про те, що готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Процедура дослідження

Процедура дослідження є бесідою з дитиною з використанням певної шкали оцінок, для визначення рівня, на який вона сама поміщає себе і імовірно визначає те місце, куди її поставлять інші люди.

Проведення тесту

Дитині дають аркуш з намальованими на ньому сходами і пояснюють значення сходинок. Важливо прослідкувати, чи правильно зрозуміла дитина ваше пояснення. У разі потреби слід повторити його. Після цього ставлять питання, відповіді записують.

Аналіз результатів

Перш за все, звертають увагу, на яку сходинку дитина сама себе поставила. Вважається нормою, якщо діти ставлять себе на сходинку «дуже хороші» і навіть «найкращі» діти. У будь-якому випадку це повинні бути верхні сходинки, оскільки положення на будь-якій з нижніх сходинок (а тим більше на найнижчій) говорить не про адекватну оцінку, але про негативне відношення до себе, невпевненість у власних силах. Це дуже серйозне порушення структури особистості, яке може привести до депресій, неврозів, асоціальної поведінки у дітей. Як правило, це пов'язано з недбалим відношенням до дітей або суворим, авторитарним вихованням, при якому знецінюється сама дитина, яка приходить до висновку, що її люблять тільки тоді, коли вона добре поводиться. А оскільки діти не можуть бути хорошими постійно і вже тим більше не можуть відповідати всім домаганням дорослих, виконувати все їх вимоги, то, природно, діти в цих умовах починають сумніватися в собі, в своїх силах і в любові до них батьків. Також не упевнені в собі і в батьківській любові діти, якими взагалі не займаються удома. Таким чином, як ми бачимо, крайня зневага дитиною, як і крайній авторитаризм, постійна опіка і контроль, приводять до схожих результатів.

Конкретно про відношення дорослих до дитини і про їх вимоги говорять відповіді на питання про те, куди їх поставлять дорослі - тато, мама, вихователь. Для нормального, комфортного самовідчуття, яке пов'язано з появою відчуття захищеності, важливо, щоб хтось з дорослих поставив дитину на найвищу сходинку. У ідеалі, сама дитина може поставити себе на другу сходинку зверху, а мама (або хтось інший з рідних) ставить його на найвищу сходинку.

Додаток 4