Об’єкти (матеріально-речовий зміст) власності – це присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ (це те, з приводу чого люди вступають у відносини власності).

Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, підприємства, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності.

23. Відносини власності на засоби виробництва і природні ресурси. Права власності.

Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів – основа відносин власності. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Особливість природних ресурсів як засобів виробництва полягає в тому, що вони не є результатом людської праці. Принципово нових рис набувають відносини власності у зв’язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.

Право власності – це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси. Права власності:

- право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

- право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

- право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

- право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;

- право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

- право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

- право на передачу благ у спадок;

- право на безстроковість володіння благом;

- право на відповідальність увигляді стягнення;

- право на залишковий характер.

24. Власність на засоби виробництва та способи з”єднання факторів виробництва.

Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів – основа відносин власності. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Принципово нових рис набувають відносини власності у зв’язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.

Функціонуванню та взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва – це однопорядкові, але не тотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин, а у способі їх поєднання – конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобто особливості продуктивних сил. У способі відбивається організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Йому відповідають організаційно-трудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, управління стандартами, якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних сил. Поєднання факторів виробництва – це динамічне явище. Проблеми, що виникають при поєднанні такі: 1) забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів; 2) формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва; 3) забезпечення заміни ручної праці на технологічно оснащену; 4) досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва; 5) створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва.

25. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва. Суть і риси натурального господарства та його історичні межі.

Виробництво життєвих благ завжди носить суспільний характер. Важливою невід’ємною рисою суспільної природи виробництва є те, що його продуктом є не лише життєві блага, але і також суспільна людина, член суспільства, який постійно взаємодіє з іншими людьми.

Суспільне виробництво виступає як функціонування його виробничих сил. Виробничими силами суспільства є вся сукупність факторів суспільного виробництва, що забезпечуюють створення необхідних людям матеріальних та духовних благ.

Суспільне виробництво має ячейкову структуру. Сировинні, трудові ресурси та споживачі природньо розташовані по території країни. У зв’єзку з такою структурою розрізняють два рівня: 1) виробництво як техніко-технологічний процес, який протікає безпосередньо в первинних виробничих ячейках; 2) виробництво як суспільно-економічний, виробничо-господарський процес даної країни, нації в цілому.

На другому рівні функціонування суспільного виробництва між людьми складаються виробничо-господарські або економічні відносини. На першому рівні люди виступають як безпосередні робітники, як особистий фактор виробництва, що функціонує в конкретних виробничо-технічних процесах. Суспільне виробництво викликається до життя та функціонує для задоволення потреб людей. Суспільні потреби досить багатоманітні. В залежності від рівня розвитку суспільних потреб та широко набору відповідних їм життєвих благ та послуг суспільне виробництво поділяється на: матеріальне та нематеріальне.

Вже стародавні люди жили і працювали не поодинці, а групами, суспільствами. Люди у всій своїй історії живуть більш або менш великими суспільствами, які утворюють таким чином світове суспільство з світогосподарчими економічними, а також науковими, культурними та іншими цивілізаційними зв’язками.