Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

а)благо й чесноти

Стоїки визнавали, що найвища мета людського життя – щастя: «Всі, брате Галліоне, бажають жити щасливо…мети, яку сама природа зробила для нас такою бажаною» (Бл. ж. І). За Зеноном, щастя – в «узгодженому» житті (він мав на увазі узгодженість думок і почуттів); Клеанф додає, що воно мусить бути узгодженим з природою[24], і це твердження не втрачає актуальності й для Сенеки: «…блаженний той, кому розум диктує, як поводитись»(Бл. ж. VI, 2); «в керівники треба брати природу; нею керується розум, з нею радиться» (Бл. ж. VIII,1). Природа покладає щастя для людини в самозбереженні (а не в задоволенні, як вчили епікурейці), як індивідуальному, так і колективному (турбота про дітей, батьків, «громадянство світу»). Отже, найпершою серед чеснот для стоїків виступає мудрість; вона лежить в основі інших чеснот – помірності, мужності, самоконтролю (які об’єднує термін апатія) і справедливості (соціальна цінність)[25]. Чесноти – шлях до атараксії, стану повної безтурботності мудреця. З усіх живих істот мудрості здатна досягти лише людина, і то не кожна; на відміну від тварини, яка у своїх діях керується природою несвідомо, людина має робити усвідомлений вибір на користь розуму: «… можу ще назвати блаженним того, хто завдяки розуму нічого не бажає й нічого не боїться. Правда, камені теж не відають ні страху, ні печалі, як і скоти; однак їх не можна назвати щасливими, бо в них нема поняття про щастя…» (Бл. ж. V,1). Благом можна назвати річ, лише якщо вона корисна для вищої мети життя. Стоїки розробили цілу класифікацію речей за етичним критерієм:- Благо – лише чеснотні речі;- Зло – лише вади;- Інше – сфера етично нейтрального (адіафорон)- теж різного характеру: за Зеноном, тут є речі, яким можна надати перевагу ( pro ē gmenon )- здоров’я, краса, багатство (і саме цією аргументацією керувався Сенека в цитованому тут трактаті); те, чому небажано надавати превагу ( apopro ē gmenon ) – смерть, бідність, хвороба; і власне нейтральні, як, наприклад, кількість волосся на голові[26].При цьому, застерігають стоїки, чесноти варто досягати безкорисливо, лише задля її самої, тобто не плутати благо з задоволенням: «якщо чеснота і приносить насолоду, то досягти її прагнуть не заради цього» (Бл. ж. ІХ,1). Марк Аврелій інтерпретує цю безкорисливість дуже близько до євангельського тексту: «Інший, коли зробить кому щось путнє, не забариться натякнути йому, що той відтепер заборгував…А ще інший якось навіть і не пам’ятає, що зробив, а подібний до лози, яка принесла свій плід і нічого не чекає понад це» (кн..V,6). Важливо, що чеснота не вважалася такою, якщо її не було досягнуто остаточно: «Жодна складова честі не може бути безчесною, й вище благо втратить свою істинність, якщо в ньому виявиться щось не цілком найкраще» (Бл. ж. XV,1).Відповідно побудовано класифікацію вчинків: етично досконалі (catorth ō mata), грішні (hamart ē mata), нейтральні, серед яких вирізняли неналежні – невідповідні природі, «ані ті, ані ті» - нейтральні[27]. Але цю струнку систему сильно ускладнює категорія «належного за обставин», згілно з якою інколи мудрець може діяти «невідповідно» (протиприродно), зате за розумом, і, дійсно, в текстах стоїків нерідко знаходимо виправдання навіть таким явищам, як канібалізм чи інцест. П. Гаджикурбанова, що дослідила цю проблему, виокремлює два тлумачення категорії «належного за обставин» сучасними вченими:1) «лібертинізм чесноти»: залежно від обставин (цінностей конкретного суспільства і характеру взаємодії мудреця з цим суспільством) тому самому вчинку може бути надано або не надано перевагу;2) «теорія подвійної перспективи» (Д. Цекуракіс): людину і мораль можна розглядати одночасно з двох автономних одна щодо одної позицій – вимог моралі і потреб природи та соціуму[28].

б)Зло й афекти

Логічно, що вади стоїки бачили як антитезу чеснотам; оскільки «сукупна чеснота» - розвинутий логос, то «сутність вади полягає в незнанні чи недостачі або недосконалості мистецтва»[29] (логосу). Порушення міри втілювалося в понятті афекту- неправильної думки, неодмінно пов’язаної з сильним емоційним потягом. Називали 4 основних афекти – 2 в теперішньому (печаль і задоволення) і 2 в майбутньому (страх і сильна хіть)[30]. Стоїки мали досить тонке розуміння афектів: для них злочинним був не тільки гнів, але й, скажімо, надмірне співчуття; були зроблені спроби створити ієрархію вад – Марк Аврелій так прокоментував Теофраста: «правильно й гідно філософії він стверджував, що гріхи, вчинені в насолоді, заслуговують на більший осуд, ніж коли з печаллю» (кн..2,11). Афекти як одиничні стани можуть розвинутися в постійні – душевні хвороби («безсилля душі»[31], які стоїки, продовжуючи традицію Арістотеля, відрізняють від вродженої схильності (hexis) до певних емоцій (pathos)[32].

в)Свобода і доля

Ми з’ясували, що щастя людини, відповідно до вчення стоїцизму, - у свідомому виборі відповідності власній природі. Але ж природа дана нам від народження. Отож, свобода стоїків – не свобода в сучасному розумінні: вона обмежена фатумом як першопричиною всіх речей. Фатум постає як наслідок необхідності: «Добровільно віддай себе ткалі Клото й доручай їй впрясти тебе в будь-яку пряжу» (кн.IV, 34); але, крім вчення про нього, стоїки обґрунтували ще й Провіденцію – поняття, що більше апелює до сутності кожної окремої людини: кожна окрема істота вже мислилась у світовому цілому як поняття (т.зв. «сім’яний логос»), і, оскільки весь світ прямує до розкриття своєї природи, то й ця частина його за підтримки першопричини долучається до основної мети: «Що від богів, повне промислу; що від випадку – теж не проти природи або сплетено з тим, чим керує промисл. Все тече – звідти; і тут же невідворотність і користь того світового цілого, якого ти частина» (кн.ІІ,3). Оскільки «пневма» в різних областях діє різними способами, між фатумом і провіденцією стоїки помістили природу. В цій концепції виражається теодицея – виправдання Бога за зло у світі: те, що здається нам злим, може бути зумовленим природними потребами.[33]

г)Космополітизм

Космополітизм стоїків безпосередньо випливає з четвертої чесноти – справедливості. Справжній мудрець, наслідуючи принцип самозбереження, вище блага одного (себе) ставить благо багатьох. «Розширюючи цю точку зору за межі рідного полісу, стоїки приходили до космополітизму… Цей космополітизм був баченням, характерним для громадян епохи утворення світової імперії, що поглинула Грецію з малими полісами»[34]. Отже, з одного боку, такий підхід був вигідний Римській імперії. Але в той же час він сформував принципово нову етичну доктрину: відтепер людину справедливо оцінювати – і то не завжди – тільки за етичним критерієм, який не враховує її бідності чи багатства, національності, статі: «Азія, Європа – закапелки світу. Ціле море – для світу краплина. Афон – грудочка в ньому. Кожне теперішнє в часі – крапка для вічності. Мале все, непостійне, зникоме…» (кн.. 6, 36); «Я називаю черню й тих, що носять лахміття, й вінценосців; я не дивлюсь на колір одягу, що вкриває тіла, і не вірю очам своїм, коли мова йде про людину… тільки дух може відкрити, що доброго є в іншому дусі» (Бл.ж.ІІ,2)

 

Етичний ідеал стоїків

 

«Бути схожим на скелю, об яку постійно б’ється хвиля; вона стоїть – і розпалена волога затихає довкола неї. Нещасний я, таке зі мною сталося! – Ні! Щасливий я, що зі мною таке сталося, а я все ще безпечальний, теперішнім не вражений, майбутнього не боюся» (кн..4,49). Крім непохитності, мудрець – етичний ідеал стоїків – мав жити, керуючись розумом і природою (що описано вище), а також був людиною богорівною, наділеною особливими знаннями та розумінням: «…своїми здоровими очима він зуміє побачити красу і певний розквіт у старенької чи старого, і привабливість новонародженого; йому зустрінеться багато такого, що зрозуміло не кожному, а тільки тому, хто душею звернений до природи та її справ» (кн..ІІІ,2); «І ось така вже людина… є деякий жрець і посібник богів…» (кн..ІІІ,4). Для мудреця характерна чистота думок: «Привчати себе треба тільки таке мати на думці, щоб, лишень тебе спитають: «Про що зараз думаєш?» - відповідати щиро й відразу, що й як» (кн..ІІІ,4). Але віддавна перед філософами поставала інша проблема: де шукати цього ідеалу, чи втілювався він у конкретній людині? Грецькі стоїки зразками мудреців називали Сократа й Діогена і з прикрістю додавали, що з кожним поколінням мудреців меншає[35]. Римляни, враховуючи історичні реалії, сильно змінили бачення як чеснот (Панетій додав до них ще практичні суто римські чесноти типу virtus , наблизивши свій етичний ідеал до римського «доблесного мужа»[36]), так і мудреця (від Посідонія йде концепція безпорадності й зіпсутості людини, для якої цей ідеал недосяжний[37]): «Коли я кажу, що нічого не роблю для задоволення, то маю на увазі не себе особисто, а мудреця…» (Бл. ж. ХІ,1).