В теоретичному і практичному аспектах однією з неврегульованих проблем необхідно визнати питання, що стосується сфери застосування контрактної системи найму і кола осіб, тобто суб'єктів правовідносин, що виникають на базі трудового контракту. Чітке визначення сфери застосування і учасників контракту як особливої форми трудового договору має велике теоретичне і практичне значення, оскільки від цього залежать гарантії трудових прав працівників, зайнятих в різних галузях економіки України.

Як підкреслювалось в частині третій ст. 21 КЗпП , сфера застосування контракту визначалась законодавством (законами України, постановами Президії Верховної Ради України, Указами Президента й нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України). Усього нині чинними є близько 60 законодавчих та інших нормативно-правових актів, які є правовою базою для застосування контракту.[15]

Вивчення стану даного питання і правозастосувальної практики свідчить про те, що, на жаль, на практиці домінують не закони, а чисельні підзаконні акти; відсутня систематизація законодавства, що регулює контрактну форму найму. Підзаконні акти не узгоджені, а часто й суперечать законам.

Однак контракт як особлива форма трудового договору має спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативи та самостійності працівника, враховувати його індивідуальні здібності і професійні навички, забезпечувати передбачену законодавством його правову і соціальну захищеність.

Попри застереження, що містяться в КЗпП України та інших нормативних актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладення ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті часто передбачаються невигідні для працівника умови: зокрема це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо. А відтак сфера застосування контракту не може бути безмежною.

Останнім часом сфера застосування контракту, яка виходить навіть за межі, визначені законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, необгрунтоване розширюється. Це не сприяє створенню умов для повної реалізації (чи повного використання) громадянами права на працю, ускладнює становище працівників, знижує реальність трудових прав громадян, встановлених Конституцією і Законами України.

Практично прийом на роботу по контракту здійснюється на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності. Цьому сприяє законодавство, що регулює їх діяльність. Так, наприклад, застосування контрактної форми трудового договору допускається законами України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про освіту", "Про державну службу" і ін. Постановою Кабінету міністрів України від 19 березня 1994 року № 597 затверджена Типова форма контракту з керівником підприємства, що перебуває в загальнодержавній власності. Наказом Фонду державного майна України від 13.01.1995 р. № 21 затверджена аналогічна форма контракту найму на роботу голови правління відкритого акціонерного товариства, створеного на базі майна підприємства, що відносяться до групи "Г". Крім того, діє Типова форма контракту з працівником, затверджена наказом Мінпраці України від 15.04.1994 р.

З врахуванням сказаного, на практиці склались різні підходи і тенденції, пов'язані з застосуванням контрактної системи найму. Мова йде про необмежену і вузьку сфери застосування контракту. В реальній дійсності сфера широкого застосування контракту найму за контрактом домінує на підприємствах недержавного сектора економіки, а більш вузька - на підприємствах, заснованих на державній формі власності.

На наш погляд, позиція прихильників необмеженої або широкої сфери застосування контракту є несправедливою і безпідставною, оскільки будь-яких серйозних юридичних аргументів на її користь не існує. Головні стримуючі фактори широкого застосування контрактної системи найму в Україні - це, по-перше, глибока економічна криза, по-друге, суттєве послаблення гарантій соціальних і трудових прав працівників (тимчасовий, строковий і нестабільний характер роботи), їх невпевненість в завтрашньому дні, що може призвести до непередбачуваних наслідків. По-третє, варто мати на увазі досвід застосування трудового законодавства країн Європейського економічного співтовариства, в якому прослідковується тенденція обмеженого підходу до застосування контрактної форми найму. Досить відмітити, наприклад, той факт, що Типовий контракт для працівників країн ЄЕС містить правило, згідно якому, укладаючи контракт, роботодавець мусить вказати, по якій причині він є строковим. Справді, дане правило включено для того, щоб уникнути зловживань з боку роботодавця строковою формою контракту.[16]

Виходячи з потреби посилення правових засобів захисту прав громадян у сфері праці, унеможливлення їх ущемлення, дотримання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця, а також враховуючи рекомендації, неведені у рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року, згідно із якими контрактна форма трудового договору не може впроваджуватися нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами, в ухваленому Верховною Радою України Законі України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України" від 24 грудня 1999 року, сфера застосування контракту обмежена лише законами.[17]

Через це нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України підлягають приведенню у відповідність до ухваленого Закону України.

Контракти, укладені на законних підставах до введення в дію змін до КЗпП від 24.12.1999, продовжують діяти і можуть бути припинені лише з підстав, передбачених законодавством або самим контрактом. Тобто даний закон зворотної сили не має.

Враховуючи вищесказане, на даний момент контракти можуть укладатися з наступними працівниками:

1) 3 керівником підприємства (ст. 16 Закону України "Про підприємства в Україні").[18] Президент і Кабінет Міністрів України надають велике значення контрактам, що укладаються з керівниками підприємств, які перебувають в загальнодержавній власності. Багаторазово вносились зміни в Типову форму контракту з керівником підприємства, що перебуває у загальнодержавній власності. Давались вказівки про доповнення цих контрактів. Постановою Кабінету Міністрів від 5 серпня 1997 року № 846[19] передбачено створення Генерального реєстру контрактів з керівниками державних підприємств, установ, організацій і головами правлінь акціонерних товариств, контрольні пакети яких належать державі. Ст. 16 Закону "Про підприємства в Україні" є основою для укладення трудових контрактів і з керівниками підприємств недержавної форми власності. Проте, Типова форма контракту з керівником підприємства, що перебуває в загальнодержавній власності, в цьому випадку може використовуватися лише як методичний матеріал. При укладенні контракту з керівником підприємства недержавної форми власності має застосовуватися Типова форма контракту з працівником, затверджена Мінпраці від 15 квітня 1994 року № 23 у відповідності з дорученням, даним цьому міністерству постановою Кабінету Міністрів від 19 березня 1994 року № 170.[20]

2) 3 науково-педагогічними та педагогічними працівниками дошкільних, середніх установ освіти, установ освіти для громадян, що потребують соціальне допомоги і реабілітації, установ позашкільної освіти, професійно-технічних установ освіти, вищих закладів освіти, установ післядипломної освіти. Правовою підставою для укладення з педагогічними працівниками є ст. 54 Закону України "Про освіту"(зі змінами і доповненнями).[21] Ст. 20 Закону "Про освіту" спеціально обумовлює можливість укладення контрактів з керівниками закладів освіти, що перебувають в загальнодержавній власності. Про укладення контрактів з керівниками закладів освіти, що перебувають в комунальній власності, в Законі "Про освіту" мова не йде. Проте, напевно, і з ними може укладатися контракт, оскільки і вони відносяться до категорії педагогічних працівників. Це правило поширюється на названі заклади незалежно від форм власності.

3) 3 працівниками товарної біржі (стаття 12 Закону України "Про товарну біржу").[22] На товарній біржі працюють тільки наймані працівники. Тому, зі всіма працівниками товарної біржі можуть укладатися трудові контракти.

4) 3 найманими працівниками селянського (фермерського) господарства (стаття 22 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").[23]

5) 3 науковими працівниками, що виконують науково-дослідні роботи (стаття 25 Закону України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності").[24]

6) 3 працівниками підприємств, установ, організацій в спеціальних (вільних) економічних зонах (стаття 17 Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон").[25]

7) 3 працівниками споживчих товариств, спілок споживчих товариств і підлеглих їм підприємств (стаття 14 Закону України "Про споживчу кооперацію").[26]

8) 3 працівниками, що здійснюють медичне обслуговування ( за виключенням працівників спеціальних закладів охорони здоров'я), постійно зайнятих наданням медичної допомоги особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи або тих, що працюють в закладах народної освіти і культури на територіях, забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи (стаття 42 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").[27] Варто звернути увагу на ту обставину, що у вказаному законі прямо не передбачено укладення контрактів з названими категоріями працівників. Проте, вказується на визначення контрактом заробітної плати, а також на те, що вирішення питань, пов'язаних з забезпеченням умов контракту, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Звідси цілком логічним буде висновок про те, що законом опосередковано передбачена можливість укладення контрактів зі згаданими працівниками.

9) 3 помічниками адвокатів (стаття 8 Закону України "Про адвокатуру").[28] Контракт укладається між адвокатським об'єднанням (адвокатом) і помічником адвоката.

10)3 особами, що здійснюють професійну діяльність в спорті (стаття 23 Закону України "Про фізичну культуру і спорт").[29] З такими особами названим Законом передбачено укладення контрактів "як правило". Формулювання "здійснюють професійну діяльність в спорті" не є досить виясненою категорією. Безперечно, під неї підпадають професійні спортсмени, тренери та інші спеціалісти, що безпосередньо обслуговують процеси підготовки і виступів спортсменів. Інші працівники спортивних організацій навряд чи підпадають під категорію тих, з якими можуть укладатися контракти.

11)3 керівниками відділень залізниць. Законом України "Про залізничний транспорт"[30] передбачена можливість значного розширення застосування контрактної форми трудового договору в цій галузі. Статтею 15 названого Закону встановлюється, що працівники залізничного транспорту загального користування, що обслуговують пасажирів, працевлаштовуються на підприємствах пасажирського залізничного транспорту загального користування по контрактній формі трудового договору. Перелік категорій і посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 764.[31] В Перелік включені керівники (начальники вокзалів, начальники об'єднаних бюро залізниць по розподілу місць в поїздах, завідуючі квитковими касами), спеціалісти (інструктори резерву провідників, ревізори, ревізори-інструктори по контролю пасажирських поїздів), технічні службовці (касири квиткових кас) і робітники (провідники пасажирських вагонів).

12) Зі спеціалістами в галузі карантину рослин (стаття 17 Закону України "Про карантин рослин").[32]

13)3 особами екіпажу торгівельних суден. Хоча Кодекс торгівельного мореплавства України[33] і не передбачає прямо укладення контрактів з вказаними працівниками, стаття 54 КТМ встановлює, що контракти, поруч з законами, угодами і колективними договорами, регулюють порядок прийому на роботу осіб екіпажу судна, їх права і обов'язки умови роботи на судні і оплати праці, соціально-побутове обслуговування в морі і в порту, а також порядок і умови звільнення.

14)3 найманими працівниками, що вступають на роботу в сільськогосподарські кооперативи (п.2 ст. 35 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").[34] З цією категорією працівників договір у формі контракту укладається тільки за згодою сторін. Буквально трактуючи закон, потрібно зробити висновок про те, що відмова в працівнику в прийомі на роботу з мотиву відмови укладення контракту буде необгрунтованою, оскільки контракт укладається тільки за згодою сторін. Проте слід враховувати, що заборона необгрунтованої відмови в прийомі на роботу взагалі контролюється не досить суворо.

15) Стажер нотаріуса укладає трудовий контракт з приватним нотаріусом або державною нотаріальною конторою. При цьому стаття 13 Закону України "Про нотаріат"[35] дає підставу для висновку про те, що трудовий договір зі стажер повинен бути укладений саме у формі контракту.

16) У кладення контрактів на три роки з подальшим їм продовженням передбачено з представниками Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в областях, регіонах (стаття 14 Закону України "Про Національну Раду України з питань телебачення і радіомовлення").[36] Інтерес викликає формулювання "з подальшим продовженням". Частина перша ст.39-1 КЗпП формулює конструкцію продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк, якщо трудові відносини після закінчення строку фактично продовжуються і жодна зі сторін не вимагає їх припинення. "Подальше продовження" контракту у відповідності з названим Законом означає можливість його продовження і на визначений строк, і на невизначений. Імперативне формулювання "з подальшим продовженням", очевидно, не допускає звільнення працівника в зв'язку з закінченням строку контракту.

17)3 працівниками апарату Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення (стаття 5 Закону України "Про телебачення і радіомовлення").[37]

18)3 керівниками об'єднань, підприємств та філій зв'язку (стаття 16 Закону України "Про зв'язок").[38]

19)3 працівниками пожежної охорони (стаття 19 Закону України "Про пожежну безпеку").[39]

20)3 директорами державних професійно-технічних навчальних закладів (стаття 24 Закону України "Про професійно-технічну освіту").[40]

21) В Збройних силах України законами передбачено як призовну (строкову) військову службу чоловіків після досягнення 18 років, так і прийняття осіб (включаючи жінок віком від 19 до 35 років) на військову службу на добровільних засадах (Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу")[41] за контрактом. Останній укладається між громадянами і державою. На військову службу на добровільних засадах беруть осіб, які відповідають вимогам військової служби.

При визначенні сфери застосування контрактної форми трудового договору і в науковій літературі, і в консультаціях практиків інколи посилаються як на основу укладення контракту на ст. 9 Закону України "Про підприємництво".[42] Таку ж позицію займає і Верховний Суд України, який при цьому вважає, що при укладенні контракту на основі статті 9 Закону "Про підприємництво" варто дотримуватися правила ст. 23 КЗпП, яка дозволяє укладати строкові трудові договори тільки в випадках, передбачених цією статтею (п. 51 Правових позицій стосовно розгляду судами окремих категорій цивільних справ. Розділ XI У. Трудове право) і іншими законами. Проте встановлення законодавством можливості укладення контрактів є одним з випадків, коли дозволяється укладення контракту на строк, бо у відповідності з частиною третьою ст. 21 КЗпП визначення строку контракту або рішення про його укладення відносяться до компетенції сторін трудового договору. Тому дозволивши укладати контракт, правотворчий орган автоматично дозволив укладати його на строк. Між тим, на основі ст. 9 Закону "Про підприємництво" контракти укладати не можна, бо вона не розширює сферу застосування контрактів, не встановлює випадків його застосування. Вона лише встановлює , що "при укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити умови і охорону праці...". Про контракт тут мова йде в гіпотезі правової норми, яка, по теорії, ніколи не встановлює права і обов'язки ( в даному випадку — укладати контракт). А диспозиція цієї норми говорить лише про обов'язки забезпечити умови і охорону праці.

Подібним чином контракт згадуються в ст. 9 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".[43] Проте згадана стаття зовсім не є підставою для укладення роботодавцем контракту з працівником.

Якщо діючими законами можливість укладення контракту у відповідному випадку не передбачена, власник і працівник укладати контракт не мають права, хоча би й при цьому була повна згода сторін і відсутність будь-якого тиску з боку власника.