Переважна більшість трудових спорів, що так чи інакше виникають у сфері трудових правовідносин, належать до індивідуальних трудових спорів. Трудові правовідносини, що виникають на підставі трудового договору між працівниками і роботодавцями, з огляду на їх взаємокомпенсаційний характер нерідко призводять до розбіжностей між їх суб’єктами і потребують вирішення у встановленому законом порядку.

Тим самим сторонами індивідуального трудового спору з однієї сторони завжди є найманий працівник, тобто особа, яка працює на умовах трудового договору, а з другої – роботодавець, з яким цей працівник перебуває у трудових відносинах.

Законодавством визначено систему органів з розгляду індивідуальних трудових спорів. Ними є:

1) комісія по трудових спорах (КТС);

2) місцеві суди;

3) спеціальні органи, передбачені законодавством для розгляду спорів окремих категорій працівників.

Розгляд індивідуального трудового спору в КТС є самостійним видом розгляду індивідуальних трудових спорів, що передбачає дотримання спеціальної процедури та порядку.

Спеціальний орган досудової юрисдикції – комісія по трудових спорах – обирається загальними зборами або конференцією трудового колективу підприємства, де працює не менше 15 працівників. Якщо на підприємстві працює менше 15 осіб, КТС не обирається. За таких умов працівник має право звернутися за вирішенням спору відразу до суду. За умови, що КТС усе ж створюється на підприємстві, її кількісний та персональний склад, а також термін, на який вона обирається, визначають загальні збори (конференції) трудового колективу найманих працівників.

Законодавство не встановлює обмежень щодо кількісного складу комісії. Це компетенція трудового колективу. В той же час доцільно обирати її з непарною кількістю членів.

Збори трудового колективу для утворення КТС вважаються правомочними, якщо на них присутні більше половини членів трудового колективу, а конференція – при умові, що з’явилося не менше двох третин обраних делегатів. Збори або конференція самостійно визначають порядок висування і обговорення кандидатур до комісії. Вони також узгоджують процедуру обрання членів комісії (чи буде голосування проводитись загалом за всіх запропонованих до складу КТС кандидатів, чи за кожного окремо; голосування буде відкритим чи таємним).

Стаття 223 КЗпП України встановлює вимогу, щоб до складу КТС підприємства входило не менше половини робітників. Це правило не стосується комісій установ і організацій. У той же час воно не є достатньо обґрунтованим, адже співвідношення робітників та інженерно-технічного персоналу на різних підприємствах може бути різним, а тому не завжди можна дотриматися вказаної норми.

Рішення про утворення КТС і обрання її членів приймається більшістю голосів присутніх членів трудового колективу найманих працівників або делегатів конференції. На першому своєму засіданні новостворена комісія обирає зі свого складу голову, його заступника і секретаря.

Для звернення до комісії по трудових спорах законом встановлений термін давності. Працівник має право звернутися із заявою про розгляд спору в тримісячний термін з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про стягнення заробітної плати без обмеження строку. Пропуск цього терміну не позбавляє можливості для працівника вирішення його спору в КТС. Якщо комісія дійде висновку, що його пропущено з поважних причин, то вона має право відновити термін і вирішити спір по суті. У випадку, якщо КТС визнає причини пропуску визначеного законом терміну неповажними, заява працівника залишиться без розгляду.

КТС приймає рішення більшістю голосів членів, які присутні на засіданні. Рішення комісії повинно бути чітким, обґрунтованим і таким, що ґрунтується на чинному законодавстві і колективному договорі.

Рішення комісії по трудових спорах має обов’язкову силу і не потребує будь-якого затвердження. Однак кожна із сторін може оскаржити його до місцевого суду протягом 10 днів після вручення їй копії рішення. Якщо вказаний термін пропущено, то суд не вправі відмовити у прийнятті скарги. Якщо причини пропуску буде визнано поважними, строк відновлюється і скарга розглядається по суті. Якщо ж термін оскарження пропущено без поважних причин, то заява залишається без розгляду.

Ще одним органом, який розглядає індивідуальні трудові спори, є місцеві суди.

Безпосередньо місцевими судами розглядаються спори про відмову у прийнятті на роботу працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства; молодих фахівців, які закінчили вищі навчальні заклади освіти і у встановленому порядку направлені на роботу; вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, одиноких матерів – при наявності дитини віком до 14 років; виборних працівників після закінчення строку їх повноважень; працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; іншим особам, з якими роботодавець відповідно до чинного законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір.

Сторони індивідуального трудового спору звертаються до суду із позовною заявою. Це правило поширюється і на випадки оскарження працівником рішення КТС. При оскарженні рішення КТС роботодавець подає до суду заяву, яка не є позовною, крім випадків, передбачених законодавством.

При зверненні до суду працівника за вирішенням індивідуального трудового спору він звільняється від сплати судових витрат.

Крім позовної заяви зацікавлена у вирішенні спору сторона подає необхідні для обґрунтування позовних вимог документи. Вони беруться до уваги судом при винесенні рішення.

Рішення по трудових спорах приймається на основі вивчення всіх матеріалів справи. Воно повинне бути мотивованим з посиланням на законодавство, а також при необхідності – на колективний та трудовий договори.

Рішення суду по індивідуальних трудових спорах підлягають обов’язковому виконанню після вступу їх у законну силу, крім випадків негайного виконання. Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 p. передбачив, що негайному виконанню підлягають рішення про стягнення заробітної плати за один місяць, а якщо рішенням передбачене негайне стягнення всієї заробітної плати або її частини, то стягується заробітна плата, передбачена рішенням. Негайно виконується також рішення про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника. При затримці роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі суд виносить ухвалу про виплату працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за весь час затримки його виконання. Примусове виконання рішення органів, які вирішують трудові спори, здійснюють органи державної виконавчої служби.

ВисновкИ ДО ДРУГОГО питання

Законодавством визначено систему органів з розгляду індивідуальних трудових спорів. Ними є: 1) комісія по трудових спорах (КТС); 2) місцеві суди; 3) спеціальні органи, передбачені законодавством для розгляду спорів окремих категорій працівників.

Розгляд індивідуального трудового спору в КТС є самостійним видом розгляду індивідуальних трудових спорів, що передбачає дотримання спеціальної процедури та порядку.

Спеціальний орган досудової юрисдикції – комісія по трудових спорах – обирається загальними зборами або конференцією трудового колективу підприємства, де працює не менше 15 працівників.

Працівники мають право відразу, минаючи комісії по трудових спорах, звертатись до суду за розглядом будь-якого індивідуального трудового спору. Крім того, у місцевих судах розглядаються спори за заявами працівника або роботодавця, якщо вони не згодні з рішенням комісії по трудових спорах.

У судовому порядку як винятки не розглядаються спори про дострокове звільнення від виборної посади членів громадських чи інших об’єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, а також трудові спори суддів та прокурорсько-слідчих працівників.

Безпосередньо місцевими судами розглядаються спори про відмову у прийнятті на роботу працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства; молодих фахівців, які закінчили вищі навчальні заклади освіти та ін. встановлених законодавством категорій громадян.

Якщо порядок розгляду індивідуальних трудових спорів у КТС регулюється трудовим законодавством, то порядок (процес) розгляду таких спорів у суді регулюється Цивільно-процесуальним кодексом, і з деякими винятками – Кодексом законів про працю. Важливі роз’яснення з питань розгляду індивідуальних трудових спорів містяться у відповідних постановах Пленуму Верховного Суду України.