Господарсько-правова відповідальність базується на визначе­ них ГК України (ч. З ст. 216) принципах, згідно з якими:

- потерпіла сторона має право на відшкодування збитків неза­лежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякіс­
ність продукції застосовується також незалежно від того, чи є за­стереження про це в договорі;

- сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

- у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продав­ця) продукції.

За загальним правилом, порушник має компенсувати негативні наслідки своєї неправомірної поведінки. Відповідно до ГК України (ч. 1 ст. 219), за невиконання або неналежне виконання господар­ських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Законом можуть встановлюватися межі господарсько-правової відповідальності (що має на меті захист майнових інтересів учас­ників господарських правовідносин) або навпаки - розмір встанов­лених законом санкцій безпосередньо не пов'язується з розміром збитків (шкоди), завданих неправомірною поведінкою учасника господарських правовідносин (що зумовлено необхідністю захисту публічних інтересів у разі, якщо конкретний розмір завданої шко­ди встановити неможливо чи наслідки неправомірної поведінки можуть настати в майбутньому).

Межі господарсько-правової відповідальності, а також випадки зменшення розміру та звільнення від відповідальності встановлю­ються ГК, ЦК, законами.

Так, засновники та учасники суб'єкта господарювання не від­повідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, перед­бачених законом або установчими документами про створення да­ного суб'єкта (ч. 2 ст. 219 ГК; ч. З ст. 96 ЦК; ст. 27 Закону України від 10.07.2003 р. «Про кооперацію»).

Винятками з цього правила є випадки субсидіарної відповідаль­ності:

• учасників акціонерного товариства та товариства з обмеже­ною відповідальністю в межах несплаченою частини акцій (вкладів) у разі невиконання в повному обсязі свого майнового обов'язку перед товариством (ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК України; ч. З ст. 24, ч. З ст. 50 Закону України «Про господарські товариства»);

• учасників товариства з додатковою відповідальністю в одна­ковому для всіх кратному розмірі до свого вкладу, а розмір крат­ності встановлюється статутом товариства (ч. 4 ст. 80 ГК України, ч. 2 ст. 151 ЦК України; ст. 65 Закону України «Про господарські товариства»), а щодо довірчих товариств - Декретом «Про довірчі товариства»; крім того, у разі невиконання в повному обсязі свого майнового обов'язку перед товариством учасники ТДВ несуть додаткову відповідальність в межах несплаченої частини своїх вкладів;

• учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства, які відповідають за зобов'язаннями товариства(у разі відсутності/недостатності майна останнього) усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення (частини 5-6 ст. 80 ГК України, ч. 1 ст. 119, ч. 1 ст. 133 ЦК України; статті 66 і 75 Закону України «Про господарські товариства»);

• контролюючого підприємства, на яке покладається субсидіар- на відповідальність за зобов'язаннями залежного підприємства, якщо останнє опинилося у стані неплатоспроможності та визнане банкрутом з вини контролюючого підприємства (ч. 7 ст. 126 ГК України);

• членів кооперативу та учасників господарського об'єднання в межах, встановлених статутом кооперативу/об'єднання (у разі, якщо установчим документом такої організації закріплюються по­ложення про субсидіарну відповідальність її членів/учасників) - (ч. 4 ст. 123 ГК України, ч. 2 ст. 163 ЦК України).

Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяль­ність) другої сторони зобов'язання, суд, відповідно до ч. З ст. 219 ГК України, має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Крім того, за певних обставин сторона господарського зобо­в'язання може звільнятися від відповідальності навіть за наявності значних негативних наслідків від невиконання нею своїх зобо­в'язань. Такі обставини передбачаються:

• законом (підставами звільнення від відповідальності згідно зі ст. 617 ЦК є випадок та непереборна сила, а згідно з ч. 2 ст. 218 ГК - непереборна сила);

• договором (відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити в договорі певні обставини, які через свій надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зо­бов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких (форс-мажорних) обставин).

Особливості має відповідальність, якщо невиконання зобов'я­зання однією стороною було викликано порушенням з боку іншої сторони. Це стосується випадків прострочення виконання, перед­бачених статтями 220 і 221 ГК України.

Так, у разі прострочення з боку боржника для останнього на­стають такі негативні наслідки:

а) відповідальність перед кредито­ром (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за немож­ливість виконання, що випадково виникла після прострочення;

б) у кредитора виникає право відмовитися від прийняття виконан­ня і вимагати відшкодування збитків, якщо внаслідок прострочен­ня боржника виконання втратило інтерес для кредитора.

Проте, борж­ник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив виконання госпо­дарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що пе­редбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Прострочення з боку кредитора тягне для нього такі наслідки: а) у боржника виникає право вимагати від кредитора відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що про­строчення не спричинено умисно або через необережність його само­го або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання (проте після закінчення прострочен­ня кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підста­вах); б) у разі якщо кредитор не виконав дій, необхідних для вико­нання боржником своїх зобов'язань, за погодженням сторін допуска­ється відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.