У країнах з розвиненою ринковою економікою корпорація (компанія) є суб’єктом права.

У західному законодавстві сформувалися дві правові системи:

– романо-германська, або континентальна;

– англосаксонська, або система загального права.

Відповідно до континентального права джерелами правового регулювання є норми, ухвалені законодавчими органами, і підзаконні господарські акти. У континентальному праві вони кодифіковані більшою мірою, ніж в англосаксонському праві. Кодекс об’єднує внутрішні узгоджені нормативні акти, на підставі яких відбувається регулювання певних, зазвичай однорідних господарських відносин: податковий кодекс, торговельний кодекс та ін.

В англосаксонському праві джерелами правового регулювання, крім законів і підзаконних актів, є прецеденти, тобто судова практика. Суди можуть приймати рішення на підставі прецеденту, тобто рішення іншого суду. Судова практика у Великобританії справила значний вплив на формування законів.

Закони про акціонерні товариства змінювалися й удосконалювалися в міру розвитку ринкових відносин та ускладнення порядку акціонування. Основною регулятивною нормою для компаній в Англії є закон 1985 р. На національні закони істотно вплинула Європейська інтеграція. У США немає федерального закону про корпорації. Законодавчі органи штатів уводили в дію свої власні закони про реєстрацію і регулювання діяльності акціонерних товариств. У 1899 р. у штаті Делавер був прийнятий так званий Загальний закон, за яким передбачалася максимальна свобода для створення корпорацій. Ставилася суто фіскальна мета, сприятливі умови для створення корпорацій давали можливість значно збільшити доходи штату.

Підприємницька діяльність акціонерного товариства регламентується законами про корпорації, а також багатьма іншими законами і кодексами, які стосуються цієї діяльності прямо чи опосередковано.

Так, у Великобританії джерелами правового регулювання акціонерних товариств є закони:

1) «Про дискваліфікацію директорів» 1986 р.;

2) «Про цінні папери» («Про угоди осіб, обізнаних з фактами, невідомими широкій публіці») 1985 р.;

3) «Про неплатоспроможність» 1986 р.;

4) «Про банки» 1987 р.;

5) «Про фінансові послуги» 1986 р.;

6) «Про відправлення правосуддя» 1993 р.;

7) «Про промисловість» 1975 р.;

8) Положення про фондову біржу 1984 р. та низка інших законів.

У США джерелами правового регулювання є такі закони і кодекси:

– Єдиний комерційний кодекс;

– Закон про інвестиційні компанії (1940 р.);

– Закон про захист інвесторів цінних паперів (1970 р.);

– Кодекс «Про банкрутство» (1978 р.);

– Закон «Про цінні папери» (1933 р.);

– Закон «Про цінні папери» (1934 р.) та ін.

Особливо слід відзначити два закони про цінні папери. Американські автори називають закони 1933 і 1934 рр. найвидатнішими національними законами. По-перше, вони поклали початок створення системи федерального регулювання і нагляду за фінансовим ринком. По-друге, корпорації були зобов’язані реєструвати цінні папери, що випускаються, до початку торгівлі. Комісії з цінних паперів і бірж мали дуже широкі повноваження. Отже, емісійна діяльність корпорацій була поставлена під контроль держави.

Міжнародна організація комісій із цінних паперів і бірж видала низку резолюцій, що прямо стосуються ведення підприємництва. Визначено сім принципів ведення бізнесу:

1) чесність і справедливість – компанії зобов’язані враховувати інтереси своїх партнерів, сприяти встановленню справедливості на ринку;

2) компетентність – ведення підприємництва якнайкраще, зі знанням справи;

3) ефективність – компанії використовують усі можливості для повного використання своїх ресурсів;

4) інформація про споживачів – компанії повинні прагнути одержувати від споживачів своєї продукції найповнішу інформацію про їх фінансовий стан та інвестиційні можливості;

5) інформація для споживачів – компанії повинні давати споживачам найповнішу інформацію про фінансовий стан, можливості інвестування, про ризики під час прийняття рішень;

6) зіткнення інтересів – компанії повинні уникати зіткнення інтересів;

7) відповідність – компанії повинні відповідати всім установ­леним вимогам щодо ведення бізнесу в умовах ринку.

Континентальне акціонерне право змінюється під впливом західноєвропейської інтеграції. Прийняття актів ЄС впливає на модернізацію і гармонізацію законів держав-учасниць. Зближення національних систем права заохочує економічну і фінансову інтеграцію, сприяє формуванню єдиного інвестиційного поля і загальноєвропейського ринку капіталів.

Відомі такі форми правових актів, ухвалені європейським парламентом:

1) постанови – мають обов’язкову силу в державах-учасницях. Вони є законами прямої дії і не потребують прийняття актів, пов’язаних з їх визнанням;

2) директиви – правові норми, що стосуються певних сфер економічної діяльності. Вони обов’язкові для виконання, але в тій формі і в тих регламентах, які прийнятні для держави-учасниці. Директиви є «класичним інструментом уніфікації правових систем держав ‑ учасниць ЄС»;

3) рішення – стосуються певної держави або особи, тому є обов’язковими тільки для них;

4) рекомендації – пропонують удосконалення певних норм або діяльності. Вони розглядаються як поради або думки, тому не обов’язкові для виконання.

Основні директиви ЄС (до лютого 1992 р. – ЄЕС) пов’язані з акціонерними товариствами і ринком капіталів. Перша Директива, ухвалена в 1968 р., визначає систему гласності для всіх компаній. Положення цієї Директиви ввійшли в закони всіх держав-учасниць. Згідно з Директивами акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю зобов’язані розкривати інформацію про:

1) меморандум і внутрішній регламент;

2) посадових осіб;

3) сплачений капітал;

4) ліквідацію компанії;

5) призначення ліквідаторів;

6) форми фінансової звітності.

Наступні директиви, використані у процесі змін законів держав-учасниць, стосувалися створення акціонерних товариств і встановлених мінімальних вимог, їх злиття і поділу, регулювання порядку бухгалтерської звітності в дочірніх підприємствах, пов’язаних з материнськими компаніями, регулювання порядку звітності материнських компаній, що стосується діяльності її закордонних філій, та інші положення.

Слід зауважити, що в ЄС відбувається уніфікація законодавства з питань ринку капіталів. Відповідно до директив здійснюється координація умов випуску цінних паперів, які обертаються на фондових біржах, установлені вимоги до публікації проспектів емісії цінних паперів.

Усі директиви з регулювання ринку капіталів безпосередньо стосуються компаній. З метою реалізації завдання інтеграції ринків капіталів держав-учасниць уводяться принципи регулювання єдиного ринку капіталів. Вони спрямовані в кінцевому підсумку на створення єдиних стандартів і колективного захисту прав інвесторів. Відповідно до директив ряд держав – членів ЄС уніфікували стандарти спільного інвестування в цінні папери:

· уведені єдині мінімальні вимоги до компаній і цінних паперів, які вони емітують. На фондових біржах у країнах ЄС можуть обертатися цінні папери компанії, що відповідають певним вимогам. До них відносять: 1) визначення правового статусу компанії; 2) мінімальні розміри її капіталу; 3) публікація фінансової звітності три роки підряд до подання заяви про вступ в офіційний лістинг (зарахування до офіційного списку цінних паперів, які можуть обертатися на фондовій біржі);

· взаємовизнані емісійні проспекти компаній у країнах ЄС. Емісійні проспекти компаній, опубліковані в одній з країн ЄС і призначені для випуску цінних паперів на національних ринках, повинні визнаватися в усіх країнах ЄС;

· уведені єдині правила реєстрації, контролю, нагляду, формування структури і діяльності інвестиційних інституцій. Такі інституції мають право функціонувати в усіх країнах ЄС.

Проблеми уніфікації корпоративного управління набувають глобального характеру. У 1999 р. прийняті «Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)», в яких визначені: права акціонерів, необхідність справедливого, однакового ставлення до всіх акціонерів, визнання прав зацікавлених осіб, необхідність розкриття інформації і забезпечення прозорості, визначення обов’язків Ради корпорації.