В Україні перша фінансова система була сформована за часів Київської Русі. Казна князя називалася скотницею, а казначей – скотником. Для ведення фінансових операцій використовувались гривні. За гетьманування Б. Хмельницького була організована державна скарбниця, запроваджено податкову систему. Основну масу податків сплачували селяни, ремісники і купці, частково і рядові козаки. Доходи української шляхти, козацької старшини і православного духовенства не оподатковувались. Крім того, джерелами фінансових надходжень були земельний фонд гетьманського управління, промисли, винокурні, шинки і млини, що здавалися в оренду, мито за право торгівлі, яке сплачували міщани, митні збори від зовнішньої торгівлі та ін. Організатором казни та її управителем був Б. Хмельницький, безпосередньо казною відав підскарбій, у якого був помічник, що відповідав за оренду. Полковники і сотники управляли місцевими фінансами відповідних адміністративно-територіальних одиниць і військових підрозділів. Заохочувалися ввезення в країну золота і обмеження його вивозу, експорт товарів, встановлювались захисні ввізні та вивізні мита, що відповідало вимогам політики меркантилізму. За царювання Петра І скарбницю в Україні було ліквідовано, почався відплив фінансових ресурсів у Росію. Остаточно українську фінансову систему було ліквідовано за правління Катерини П.

Фінансова система України як адміністративно-територіальної складової СРСР існувала символічно, оскільки податкова система, бюджет та інші її елементи затверджувалися і управлялися урядом СРСР. З України продовжувався відплив фінансових ресурсів, який значною мірою компенсувався сприятливими для неї цінами на енергоносії, капіталовкладеннями та ін.

Після розпаду СРСР Україна почала формувати свою фінансову систему, її основними недоліками виявились переважання непрямих податків у структурі доходів державного бюджету (до 70%), надмірний централізм (у 1996 р. через державний бюджет перерозподілялося понад 80% національного доходу), несвоєчасне затвердження і недосконала методика формування бюджету, відсутність чітких пріоритетів при розподілі акумульованих коштів, низька питома вага місцевих бюджетів, розбіжності між статтями затверджуваних бюджетів та їх виконанням тощо.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет – це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічно діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою скла­довою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких – покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпе­чення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви – об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

Фінансовий ринок – ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей або валютний ринок – це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредит­них ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів – це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю – це господарські структури виняткового типу, діяльність яких грунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов'язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

Таким чином, фінансову систему України утворюють:

1) фінанси підприємств усіх форм власності, відрахування до бюджету та різних фондів;

2) державний і місцевий бюджети, або консолідований бюджет;

3) централізовані державні та інші фонди;

4) фондовий ринок.