Мета, принципи та основні завдання стандартизації

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

І. Методи стандартизації

Мета, принципи та основні завдання стандартизації

Мета стандартизації — установити положення, що забезпечують відповідність об’єкта стандартизації своїй призначеності та безпечність його щодо життя чи здоров’я людей, тварин, рослин, а також майна й охорони навколишнього природного середовища, створити умови для раціонального використовування всіх видів національних ресурсів, сприяти усуненню технічних бар’єрів у торгівлі та підвищити конкурентоспроможність продукції, робіт та послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технологій. Мети стандартизації досягають, розробляючи, впроваджуючи та застосовуючи нормативні документи у сфері стандартизації (далі — НД).

Державну політику у сфері стандартизації визначають закони України та інші нормативно-правові акти.

Ця політика базується на таких принципах:

— забезпеченості участі фізичних і юридичних осіб у розробленні стандартів та можливості вільно вибирати види стандартів для виготовляння чи постачання продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

— відкритості та прозорості процедур розроблення та приймання стандартів з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

— доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

— відповідності стандартів законодавству;

— зорієнтованості стандартів на сучасні досягнення науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

— пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;

— дотримування міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

— участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

Стандартизація спрямована забезпечити вирішування таких основних завдань:

— убезпечнювати продукцію, процеси та послуги стосовно життя, здоров’я та майна людей, тварин, рослин, довкілля;

— захищати та зберігати майно і продукцію, зокрема під час їх транспортування чи зберігання;

— досягати високої якості продукції, процесів та послуг, відповідної до рівня розвитку науки,

техніки, технологій і потреб людей;

— реалізувати права споживачів;

— досягати відповідності об’єктів стандартизації своїй призначеності;

— забезпечувати технічну та інформаційну сумісність і взаємозамінність;

— досягати збіжності та відтворності результатів контролювання;

— установлювати оптимальні вимоги до суспільно важливих продукції, процесів та послуг;

— ощаджувати всі види ресурсів, поліпшувати техніко-економічні показники виробництва;

— упроваджувати новітні технології, оновлювати виробництво та підвищувати його продуктивність;

— убезпечнювати господарські об’єкти, складні технічні системи з урахуванням допустимого ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

— розвивати міжнародне та регіональне співробітництво;

— усувати технічні бар’єри у торгівлі.

ІІ. Права охорони винаходів

Законом України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (далі – Закон) визначено терміни, що вживаються при розгляді питання стосовно прав охорони винаходів.

Винахідник - фізична особа, результат творчої праці якої визнано винаходом (корисною моделлю).

Винахід - технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності).

Патент (патент на винахід, деклараційний патент на винахід, деклараційний патент на корисну модель, патент (деклараційний патент) на секретний винахід, деклараційний патент на секретну корисну модель) - охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель).

Патент на винахід - різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід.

Деклараційний патент на винахід - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід.

Деклараційний патент на корисну модель - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель.

Патент (деклараційний патент) на секретний винахід – різновид патенту, що видається на винахід, віднесений до державної таємниці.

Деклараційний патент на секретну корисну модель – різновид патенту, що видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці.

ПРАВО НА ОДЕРЖАННЯ ПАТЕНТУ

Право винахідника

Право на одержання патенту має винахідник, якщо інше не передбачено Законом України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”.

Винахідники, які спільно створили винахід (корисну модель), мають однакові права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою між ними.

У разі перегляду умов угоди щодо складу винахідників Установа за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як винахідники, а також осіб, що є винахідниками, але не зазначені у заявці як винахідники, вносить зміни до відповідних документів у порядку, що встановлюється Установою.

Не визнаються винахідниками фізичні особи, які не внесли особистого творчого внеску у створення винаходу (корисної моделі), а надали винахіднику (винахідникам) тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і (або) оформленні заявки.

Винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково. Винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу (корисній моделі).

Право роботодавця

Право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) має роботодавець винахідника.

Винахідник подає роботодавцю письмове повідомлення про створений ним службовий винахід (корисну модель) з описом, що розкриває суть винаходу (корисної моделі) достатньо ясно і повно.

Роботодавець повинен протягом чотирьох місяців від дати одержання від винахідника повідомлення подати до Установи заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем.

Якщо роботодавець не виконає зазначених у частині третій цієї статті вимог у встановлений строк, то право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника або його правонаступника. У цьому випадку за роботодавцем залишається переважне право на придбання ліцензії.

Строк збереження роботодавцем чи його правонаступником службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації у разі його невикористання не повинен перевищувати чотирьох років. У протилежному випадку право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника чи його правонаступника.

Спори щодо умов одержання винахідником службового винаходу (корисної моделі) винагороди та її розміру вирішуються у судовому порядку.

ЗАХИСТ ПРАВ

Порушення прав власника патентуБудь-яке посягання на права власника патенту, передбачені статтею 28 цього Закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чиннимзаконодавством України.Власник патенту може вимагати:- припинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення його права, і відновлення становища, що існувало до порушення права;- стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи;- відшкодування моральної шкоди;- вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту.Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка має право на використання винаходу (корисної моделі) за ліцензійним договором, якщо інше не передбачено цим договором.

Підтвердження

За цього методу національний орган оголошує, що МС має статус національного стандарту.

Підтверджувальне повідомлення має бути опубліковано. Підтверджувальне повідомлення може містити відповідні інформацію чи інструкції і його слід публікувати тільки в тому випадку, коли умови 4.2, а) виконуються. Кожне підтверджувальне повідомлення повинно стосуватися тільки одного МС (і охоплювати будь-які опубліковані зміни та/чи технічні поправки).

Підтверджувальне повідомлення може встановлювати єдине національне (державне) позначення для кожного підтверджуваного МС. В іншому випадку слід використовувати позначення МС.

Підтверджувальне повідомлення можна подавати в офіційному бюлетені (інформаційному покажчику стандартів) та/чи як самостійний документ. Текст МС до підтверджувального повідомлення не додають.

Метод підтвердження процедурно є найпростішим методом прийняття. Він не потребує передруку тексту МС. Однак, підтверджувальне повідомлення не можна використати без МС, і тому останній повинен бути доступним для користування. Крім того, якщо підтверджувальне повідомлення не має свого власного ідентифікаційного позначення, то може буде складно відстежувати МС як такий, що його прийнято в національній системі стандартизації.

Обкладинка

Міжнародний стандарт (разом з будь-якими опублікованими змінами та/чи технічними поправками) можна видати методом «Обкладинки», за якого до примірника МС додають національну обкладинку.

Цей метод застосовується за наявності примірників (не копій) одного і того самого МС. За цього методу, на відміну від методу «Підтвердження», всю інформацію про прийняття МС подають на обкладинці чи в національному додатку. Текст МС наводять без будь-яких змін.

Обкладинка повинна мати національне позначення стандарту і за ідентичного (4.2) чи модифікованого (4.3) ступеня відповідності МС ставатиме частиною національного фонду нормативних документів. Кожна обкладинка повинна стосуватися тільки одного МС (охоплюючи будь-які наявні зміни та/чи технічні поправки).

Липкі етикетки, штампи чи інші засоби, застосовані до МС, є еквівалентні обкладинкам. Оскільки штампи або етикетки обмежують місце надання інформації, вказівок чи приміток, їх не потрібно застосовувати як обкладинки, якщо національний стандарт не є ідентичним МС.

Обкладинка (на звороті) повинна мати інформацію та вказівки щодо стандарту, а також інформацію стосовно редакційних змін. За потреби слід подавати посилання на додаток, в якому наводять перелік технічних відхилів та пояснюють їх причини, і посилання на МС.

Всю інформацію та вказівки подають українською мовою. Назву стандарту за цього методу не змінюють.

Метод обкладинки має перевагу в тому, що не потребує передрукування і використовується повний текст МС.

Згідно з ДСТУ 1.5 на першій сторінці обкладинки друкують титульний аркуш стандарту, який має містити всі відомості, зазначені в цьому розділі.

Перевидання

Є три методи перевидання, а саме — передрук (5.4.2), переклад (5.4.3) і перероблення (прийняття за новим проектом) (5.4.4).

Передрук

МС друкують як національний стандарт, прямим репродукуванням опублікованого документа (фотографуванням, скануванням або з електронного файлу). Національний стандарт може містити:

а) національну обкладинку, титульний аркуш, національний вступ (5.4.2.2);

б) переклад тексту (5.4.3);

в) інший заголовок (4.2 та 5.4.2.4);

г) наявні технічні поправки та/чи зміни (5.1.4) до МС;

д) національний інформаційний матеріал у національному вступі, примітках чи додатках (розділ 6);

е) редакційні зміни чи технічні відхили (розділ 6).

У національному вступі подають інформацію чи інструкції стосовно національного прийняття стандарту, зокрема:

а) оригінальну назву джерела публікації та позначення (з роком опублікування), наприклад, ISO 9000:2000 Quality menegement systems — Fundamentals and Vocabulary.

Назву слід писати однією із офіційних мов публікації МС;

б) національний орган, відповідальний за стандарт (наприклад, номер та назву технічного комітету);

в) за потреби, докладну інформацію щодо редакційних змін та їх перелік;

г) за потреби, довідку щодо технічних відхилів та/чи змін у структурі разом з їх поясненнями або довідку щодо додатка, в якому подано таку інформацію.

За цього методу до МС, одержаного за 5.4.2.1, долучають національні структурні елементи: «Обкладинку», «Титульний аркуш», «Передмову», «Національний вступ», «Бібліографічні дані».

МС подають мовою міжнародної організації, якою його було видано, і без будь-яких змін. Інформацію та вказівки щодо редакційних змін, приміток, технічних відхилів подають українською мовою в національному вступі.

За потреби можна подавати тотожний переклад МС українською мовою, який долучають до стандарту окремим національним додатком.

Для узгодження з чинними стандартами, системами національних стандартів назву національного стандарту може бути змінено відносно назви прийнятого МС. Проте назву МС треба точно зазначити на обкладинці або в передмові.

Рекомендовано подавати пояснення зміни назви в національному вступі стандарту.

Технічні поправки та зміни до МС, опубліковані до прийняття його як національного стандарту, потрібно долучити до національного стандарту.

Інформацію про будь-які долучені зміни тощо та пояснення щодо позначення потрібно зазначити у національному вступі.

Переклад (з передрукуванням чи без передрукування оригіналу).

Якщо національний стандарт — це тільки переклад, його можна опублікувати як двомовний або одномовний. У будь-якому випадку додають національний вступ (5.4.2.2).

Якщо за перекладу одномовний національний стандарт оголошено «ідентичним», узгодженість з оригіналом МС забезпечує переклад, тобто застосовується принцип зворотності.

Двомовні видання, що містять текст стандарту офіційною мовою міжнародної організації, якою його було видано, та українською мовою, можуть містити інформацію, що підтверджує юридичну силу оригіналу чи перекладу. За відсутності такої інформації обидві версії мають однакову юридичну силу.

І одномовні, і двомовні видання можуть містити примітки, в яких зазначено редакційні зміни та/чи технічні відхили. Їх подають після пункту, якого вони стосуються та/чи зазначають у національному вступі. Ступінь відповідності залежить від редакційних змін та/чи технічних відхилів.

В одномовних виданнях потрібно зазначити, з якої мови зроблено переклад.

За двомовного видання два тексти повинні бути ідентичним за змістом і оформленням.

Перероблення (прийняття за новим проектом)

Якщо МС видано як національний стандарт, і національний стандарт не є передрук або тотожний переклад МС, то це вважають переробленням (прийняття за новим проектом).

Якщо МС перероблюють як національний стандарт, у національному стандарті треба зазначити, що МС був перероблений і слід вказати на наявність чи відсутність відхилів у національному стандарті від МС. Якщо є відхили, тоді треба подати в національному вступі їх причини, а відхили потрібно позначити в тексті одним із способів, зазначених у розділі 6.

Хоча перероблення і є дійовим методом прийняття МС, можливість пропустити важливі технічні відхили, які можуть бути замасковані змінами у викладі положень чи вживанні слів, утруднює порівняння МС з національним стандартом і визначення ступеня їх відповідності. Перероблення утруднює перевірку ступеня відповідності національних стандартів різних країн.

Вибір методу прийняття

Якщо не зроблено редакційних змін чи технічних відхилів, підходить будь-який метод прийняття із згаданих у пунктах 5.2—5.4, хоча метод передруку повного тексту (5.4.2) рекомендовано для тих країн, чия мова — одна з офіційних мов ISO/IEC. Коли йдеться про переклад, слід розглядати проблему узгодження перекладу з текстом оригіналу.

Якщо редакційні зміни чи технічні відхили неминучі, рекомендовано використовувати метод передруку (5.4.2) чи метод перекладу (5.4.3) із долученням відхилів у текст та/чи в додаток. Можливо також використовувати метод обкладинки залежно від типу обкладинки та кількості інформації, яку повинні подати.

Метод обкладинки рекомендовано застосовувати для прийняття МС, на які є посилання у національному стандарті, через який приймають МС методом перекладу.

Перероблення стандартів не рекомендовано.

Усі МС, які приймають в Україні зазначеними вище методами, повинні відповідати вимогам чинного законодавства України та чинних нормативних документів.

ІV. Використана література

1. Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”

2. ДСТУ 1.0:2003 Національна стандартизація.

3. ДСТУ 1.7:2001 Національна стандартизації. Правила і методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних стандартів.

3. Посiбник "ISO 9001 для малих пiдприємств. Що робити"

4. Койфман Ю.I., Герус О.В., Кисельова Т.М., Северинов Ю.Д. Принципи, методи та практика міжнародної стандартизації. Довідник. -Київ-Львiв, 1995. - С. 282.

5. Величко О.М., Дудич I.I., Дюрiчку К., Молнар Ш.Б. Основи метрологiї, стандартизацiї та контролю якості. Навчальний посібник. - Ужгород-Нiредьгаза, 2000.