Згідно з вимогами Земельного кодексу України землями промисловості визнаються землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Землі промисловості можуть перебувати у громадян та юридичних осіб у постійному або тимчасовому користуванні на умовах оренди, крім земель, що перебувають виключно у державній власності.

Земельні ділянки промислових підприємств призначені для розміщення цехів, внутрізаводських комунікацій, під’їзних шляхів, складських приміщень та інших необхідних будівель і споруд та для організації виробничої діяльності. Частина земельної ділянки зайнята адміністративними і культурно-побутовими будівлями (заводоуправління, їдальня, медпункт). При цьому об’єктом права землекористування є саме підприємство. Воно відповідає за стан і використання землі.

Розмір ділянки даного підприємства визначається проектом його будівництва з врахуванням максимально економного використання землі.

Як правило, нові підприємства будуються в промислових районах (вузлах), де організуються загальні допоміжні виробництва, інженерні споруди, системи енерго-, водопостачання та інші комунікації. Тому проекти підприємств повинні бути пов’язані з проектами планування промислових районів, схемами генеральних планів промислових вузлів, а при їх відсутності -з існуючими комунікаціями і спорудами. Виконання цих вимог сприяє охороні та раціональному використанню земель.

Крім того, в проект будівництва закладаються можливості дотримання протипожежних норм; раціональні рішення щодо охорони водоймищ, ґрунту і атмосферного повітря, відведення стічних вод; затрати на зняття і збереження родючого шару ґрунтів, на рекультивацію і компенсацію збитків, спричинених попереднім землекористувачам.

Ділянки для відвалів, відходів, шлаконакопичувачів належить вибрати на землях, не придатних для сільського господарства, з дотриманням норм і правил безпеки.

Будівельні норми і правила встановлюють цілу низку заборонених заходів. Розміщення підприємств, будівель, споруд і комунікацій не допускається:

♦ на площах залягання корисних копалин без погодження з органами державного гірничого нагляду;

♦ в небезпечних зонах відвалів породи вугільних і сланцевих шахт чи збагачувальних фабрик;

♦ в зонах активних селевих потоків і сніжних завалів, які можуть загрожувати забудові;

♦ в зелених зонах міст і селищ міського типу;

♦ на землях, зайнятих чи призначених для лісів, лісопарків;

♦ на ділянках, забруднених органічними і радіоактивними відходами до закінчення строків, установлених органами санітарно-епідеміологічної служби;

♦ на землях заповідників і їх охоронних зон;

♦ в охоронних зонах пам’яток історії, археологи, архітектури, мистецтв, що охороняються державою.

Підприємства, що діють на тимчасово представлених земельних ділянках, зобов’язані за свій рахунок привести їх в стан, придатний для використання за основним призначенням. Рекультивація ведеться в ході основної діяльності, а в разі неможливості цього - не пізніше одного р. після завершення робіт.

Підприємства, діяльність яких порушує ґрунтовий покрив, зобов’язані знімати і зберігати родючий шар для рекультивації земель і підвищення родючості малопродуктивних угідь.

Навколо промислових підприємств залежно від характеру виробництва повинні створюватися санітарно-захисні зони відповідно до норм, затверджених у встановленому порядку. В межах цих зон житлове будівництво забороняється.

Створення санітарно-захисної зони не позбавляє власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, землі яких опинилися в межах цієї зони, права власності або користування ними з обмеженнями, встановленими для цих зон.

Захисні зони в межах міст, селищ міського типу повинні впорядковуватися і озеленюватися промисловими підприємствами відповідно до проектів планування і забудови цих населених пунктів.