Проблема слабовираженних відхилень у психічному розвитку виникла і здобула особливе значення, як у закордонній, так і у вітчизняній науці лише в середині XX ст., коли внаслідок бурхливого розвитку різних галузей науки і техніки і ускладнення програм загальноосвітніх шкіл з'явилася велика кількість дітей, що зазнають труднощі в навчанні [103].

Комплексне клініко-психолого-педагогічне обстеження стійко невстигаючих учнів зі шкіл різних регіонів країни і теоретико-науковий аналіз стали засадою сформульованих уявлень про дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР).

За всіма досліджуваними показниками психосоціального розвитку діти даної категорії якісно відрізняються від інших дизонтогенетичних розладів, з одного боку, і від «нормального» розвитку – з іншого, займаючи за рівнем психічного розвитку проміжне положення між розумово відсталими і нормально розвинутими однолітками.

Діти із затримкою психічного розвитку описуються в літературі [9; 18] як особлива група відставанням у психічному розвитку, що мають такі особливості інтелекту і особистості, які не дозволяють їм вчасно і якісно опановувати елементарними знаннями.

Затримка психічного розвитку (ЗПР) – це вповільнення темпу розвитку психіки і виражається в нестачі загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілості мислення, перевазі ігрових інтересів і нездатності займатися інтелектуальною діяльністю [4; 19; 28; 55]. Поняття «затримка психічного розвитку» вживається стосовно до дітей зі слабко вираженою органічною або функціональною недостатністю центральної нервової системи. У них спостерігається поліморфна клінічна симптоматика: незрілість складних форм поведінки, цілеспрямованої діяльності на тлі швидкої виснажуваності, порушення працездатності. Такі діти відзначаються, як діти з недостатніми здатностями до навчання.

Для затримки психічного розвитку характерне вповільнення темпу формування пізнавальної і емоційної сфер з їхньою тимчасовою фіксацією на більш ранніх етапах. Характерна мозаїчність ураження, при якій поряд із дефіцитарними функціями є і збережені [5].

Патологічною сутністю ЗПР є вплив цілого ряду патологічних факторів перинатального, натального і постнатального періоду [16; 20; 23]. Аналіз электрофізіологічних даних свідчить про наявність органічних уражень мозку у майже всіх дітей із ЗПР. У більшості випадків при ЗПР виявляється сполучення органічних ушкоджень у вигляді енцефалопатичних розладів і недостатності окремих психічних функцій з ознаками загального психічного недорозвинення[38].

Дослідники [29; 30] вказують на варіабельність прояву затримки психічного розвитку. У літературі, присвяченої вивченню дітей із ЗПР, відзначається відставання в розвитку пізнавальних процесів, порушення функції активної уваги, загальна неорганізованість діяльності, перевага ігрових мотивів і малої здатності до вольового зусилля, недостатність загального запасу знань, обмеженість уявлень, слабка працездатність [37; 52; 53].

У роботі К.С. Лебединської [56] узагальнено дані про різні причини виникнення ЗПР. Затримка може бути обумовлена генетичними факторами і екзогенними шкідливостями, що впливають на центральну нервову систему. Причинами ЗПР можуть бути патологія вагітності, асфіксія і травми при пологах, постнатальні нейроінфекції, тривалі токсико-дистрофіруючі захворювання в перші роки життя.

Серед різних класифікацій ЗПР найпоширеною є класифікація К.С. Лебединської [56], розроблена на основі етиопатогенетичного підходу, у відповідності, з яким розрізняють 4 основних варіанти ЗПР:

1. ЗПР конституційного походження. До цього варіанта відносяться діти із психічним і психофізичним інфантилізмом;

2. ЗПР соматогенного походження, при якому в дітей відзначається фізична й психічна астенія;

3. ЗПР психогенного генезу, при якому переважно порушується емоційно-вольова сфера;

4. ЗПР церебрально-органічного генеза з перевагою органічного інфантилізму з порушенням пізнавальної діяльності.

Для дошкільників із ЗПР типові такі особливості, як незрілість емоційно-вольової сфери, швидка стомлюваність, коливання працездатності, виснажуваність нервових процесів [11; 40]. Дітям із ЗПР, у порівнянні з їхніми однолітками, необхідний більш тривалий період для прийому і переробки сенсорної інформації. Крім того, у них виявляється зниження, як довгострокової, так і короткочасної пам'яті, довільного і мимовільного запам'ятовування. Також характерні низька продуктивність і стійкість пам'яті, слабкий розвиток опосередкованого запам'ятовування, зниження його при здійсненні інтелектуальної активності [84; 85]. Клінічні спостереження і психологічні дослідження свідчать про недостатній розвиток емоційно-вольової сфери. Затримка розвитку включає емоційний компонент, що робить значний вплив на емоційну діяльність [11].

Характеризуючи в цілому дітей із ЗПР, слід зазначити нерівномірність порушень різних психічних функцій [49]. Функції, які інтенсивно розвиваються в більше ранні періоди, страждають сильніше, ніж функції, формування яких відбувається пізніше [15]. Для дітей зі ЗПР одним із частих проявів є синдром дефіциту уваги з гіперактивністю [35].

Розглядаючи діяльність дітей із ЗПР в аспекті проблем варто зазначити дослідження, проведені під керівництвом В.І. Лубовского [62], у яких вказується, що діти із ЗПР зазнають труднощів у довільній організації діяльності, не вміють виконувати інструкції вихователя, переключатися з одного виду діяльності на іншій.

Дошкільники із ЗПР швидко стомлюються, працездатність їх знижується, а іноді вони взагалі відмовляються виконувати розпочату роботу. В.І. Лубовським [60; 62] відмічено, що недостатня працездатність і підвищена стомлюваність у сполученні з низьким рівнем пізнавальної активності призводять до того, що будь-який новий вид роботи, або необхідність зміни способу дії викликає утруднення. У стані стомлення працездатність і увага різко знижуються, виникають імпульсивні необдумані дії. Знижена працездатність дітей із ЗПР у процесі навчальної діяльності пов'язана із недостатнім рівнем активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи.

Психоемоційна напруга в дітей із ЗПР на відміну від здорових однолітків перебуває на однаковому рівні, не підвищуючись у періоди стомлення. Діяльність дітей зі ЗПР характеризується загальною неорганізованістю, імпульсивністю, недостатньою цілеспрямованістю, слабким орієнтуванням у завданні, що приводить до численних помилкових дій [78]. Такі діти допускають зайві, не завжди адекватні помилки, не роблять спроб знайти раціональні прийоми роботи.

Однією із істотних особливостей діяльності дітей із ЗПР є недостатня її регуляція за допомогою мовлення. Це виражається в тому, що діти даної категорії утрудняються в адекватному словесному позначенні дій і точному виконанні запропонованих мовних інструкцій.

психофізичний реабілітація соматичний затримка