Відомо, що темп вікового розвитку – нерівномірний: спостереження ряду психологів (Ельконіна, Давидова, В.В. Клименко, Н. Лейтеса) за розумовим ростом учнів протягом ряду років зіштовхують з такими явищами, як прискорення або уповільнення розумового підйому, несподівані "злети" чи затримки, причому в кожного – у свої вікові терміни. Це виявляється й у відносно однакових умовах навчання і виховання. Такого роду розходження між дітьми дозволяють говорити про різні варіанти, типи вікового розвитку. Ґрунтуючись на цих спостереженнях Н. Лейтес висунув наступну гіпотезу виникнення обдарованості. Ключ до розуміння раннього розквіту інтелекту в тім, що в таких дітей, унаслідок дуже швидкого темпу розвитку, відбувається зближення, а потім і сполучення в часі вікової чутливості, властивостей вікової обдарованості, що йдуть від різних періодів дитинства. А це, зважаючи на все, на якийсь час приводить як би до подвоєння, а то і багаторазовому посиленню передумов розвитку інтелекту.

Розглянемо з цього погляду корінну психологічну особливість видатних дітей: їхню надзвичайну розумову активність, мимовільний, безперестанний потяг до розумового навантаження. [12] Отож, ця пристрасть до розумових занять, до розумової напруги може бути наслідком такого ходу вікового розвитку, коли виявляється можливим одночасна дія, як би підсумовування активності різних дитячих віків. Справді, наприклад, деякі риси підліткового віку – діяльна енергія, настрой на самостійне досягнення мети – знаходять особливу силу, якщо стають присутніми, унаслідок прискореного ходу розвитку, дітям більш молодшого віку, з їх підвищеною сприйнятливістю і наївною серйозністю. У ту пору дитинства, коли вразливість, готовність засвоювати, наслідування старшим складають саме життя, коли ще не наступило полове дозрівання, - у такі роки потреба в розумовому навантаженні, підйом енергії і самостійності можуть до крайності напружувати і зосереджувати зусилля розуму, що розвивається, виступити у виді незвичайної тяги до розумової роботи.

Таким чином, вікове явище – своєрідність ходу розвитку – позначається на підйомі інтелекту, виступає як фактор обдарованості.

Правда, тільки в частини дітей, що випереджають свій вік, подібна одержимість розумовими заняттями стане стійкою особливістю. В інших таких дітей – за інших рівних умов – безустанна потреба докладати розумових зусиль надалі знизиться, це позначиться і на здібностях, що розвиваються. Ці розходження в наступному ході розвитку можна розглядати як підтвердження того, що яскраві прояви дитячої обдарованості багато в чому залежать саме від вікових, у визначену пору виникаючих і якоюсь мірою минущих особливостей.

Особлива чутливість і спрямованість активності, що змінюються від однієї ступіні дитинства до іншої, сполучення властивостей різних вікових періодів – це необхідні умови, передумови становлення і розквіту інтелекту.

Цікавлячі нас індивідуальні розходження по здібностях – "родом з дитинства". Яскраві прояви вікової обдарованості – той ґрунт, на якому можуть виростати видатні здібності.

Разом з тим у неабияких проявах дитини – це не треба випустити з уваги – виступають і ті особливості віку, що виявляться перехідним, недовговічними.

Наприклад, не слід перебільшувати значення незвичайно швидкого оволодіння мовою; але ж у цьому найчастіше бачать ознаки незвичайності інтелекту. Але така особливість – швидкість початкового прилучення до мови – нерідко характерна лише на визначеному етапі розвитку, потім особлива мовна активність дитини може ослабшати, і інші діти поступово доганяють його.

Ненадійним провісником майбутнього виявляється й особливий інтерес дошкільника і молодшого школяра до обчислень, рахунку в розумі. Відомий математик, академік А. Колмогоров відзначає: "Ранні дитячі здібності і схильності до рахунка часто швидко вгасають навіть при їхньому культивуванні старшими". [11] Очевидно, успіхи в такого роду заняттях, що дозволяють блищати серед однолітків, також можуть виявитися лише епізодом вікового розвитку; дійсна обдарованість до математики вимагає інших якостей розуму, що виступають у більш пізньому віці. А чи проявляться вони в даної дитини – ще невідомо. Деякі діти, починаючи з дошкільного чи молодшого шкільного віку, виявляють дивну легкість і винахідливість в оперуванні абстрактними поняттями, схемами, умовними позначками. Але, як правило, надалі, коли буде потрібно більш конкретний, змістовний аналіз, такі діти найчастіше випробують утруднення, і тоді стає помітним однобічність і неповнота їхніх розумових можливостей.

Варто враховувати і таку обставину. Незвичайна розумова активність і енергія пізнавальних занять, наприклад, у п'ятилітньої дитини, ще не дають гарантій, що таке збережеться надовго. Можуть змінитися інтереси й устремління. До того ж швидкий темп вікового розумового розвитку часто торкається різних сторін інтелекту неоднаково: зростання зрілості в чомусь одному може сполучатися з затримками по інших напрямках. Така нерівномірність розумового підйому також може стати джерелом труднощів надалі розвитку дитини.

Таким чином, мається багато можливих причин, чому дитина з багатообіцяючим розумовим стартом може не виправдати чекань. І не треба тому занадто зваблюватися ранніми розумовими досягненнями.

Відомі слова Л. Толстого про вундеркіндів: "Скільки я їх зустрічав, і скільки разів обдурився!.. Немає! Я тепер нікому і нічому між ними не вірю! Пускай наперед виростуть, і зміцніють, і доведуть, що вони не порожній феєрверк!.."

Але, я думаю, це не виходить, що ранні прояви обдарованості взагалі не треба приймати всерйоз. Такий висновок був би зовсім невірним. Не можна випустити з уваги, що вікова обдарованість далеко не завжди проходить безвісти – вона певним чином позначається на здібностях, що формуються.

У чималого числа дітей з раннім підйомом інтелекту ті розумові достоїнства, що виявляються в період прискореного розвитку, у тій чи іншій формі зберігаються надалі, примножуються – незвичайність цих дітей виявляється дійсним провісником їхніх особливих можливостей. Тут риси дитячої обдарованості як би витримують іспит часом.

Ненадійність прогнозу може породжувати байдужність до дитячих ознак обдарованості. Але ж яким би ні виявилося майбутнє – простір розвитку індивідуальних особливостей дитини необхідний зараз; треба підтримувати і зміцнювати ранні паростки здібностей.

здібність обдарованість талант дитина