Правові основи діяльності народних депутатів України

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Зміст

Вступ

1. Правові основи діяльності народних депутатів України

1.1 Нормативно-правове регулювання статусу народного депутату України

1.2 Основні гарантії депутатської діяльності

2. Пенсійне забезпечення народних депутатів в Україні

2.1 Законодавча база пенсійного забезпечення в Україні

2.2 Статистично-інформаційний огляд системи державного пенсійного забезпечення народних депутатів в Україні

3. Проблеми та перспективи реформування пенсійного забезпечення народних депутатів України

Висновки

Список літератури

Вступ

Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним з головних чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з най актуальних для кожного цивілізованого суспільства, яке будується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.

У різні часи і в різних країнах питання соціального забезпечення вирішувалися по-різному – розв’язання їх через сімейне утримання непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення різних громадських і професійних об’єднань, покликаних здійснювати відповідну підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності, були скоріше окремими спробами вирішення проблеми, а не її комплексним розв’язанням.

Однією з найважливіших складових діяльності держави у галузі соціальної політики є законодавче регулювання та організація пенсійного забезпечення громадян. З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну функцію – забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов’язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, до державного та місцевих бюджетів, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар’єром на шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні.

За даними Міністерства праці і соціальної політики, на сьогодні в Україні налічується близько 15 млн. пенсіонерів: 5,3 млн. ветеранів війни; близько 7 млн. ветеранів праці; 2,3 млн. інвалідів; 3,5 млн. потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС; майже 2 млн. одиноких громадян похилого віку. Щорічно кількість пенсіонерів т а інвалідів зростає. Отже, чинна законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного. У тому не тільки пенсійна система, а й чинна система соціального забезпечення в цілому, яка перестане бути ефективною і тягарем лягла на державу, не відповідає вимогам часу та потребує термінового реформування. Головною метою такого реформування є перехід до страхової соціальної системи та зближення з існуючими системами соціального забезпечення країн з розвиненою ринковою економікою.

Невідкладним завданням є реформування у сфері пенсійного забезпечення. Нагальність його розв’язання зумовлюється цілою низкою проблем, серед яких у першу чергу слід назвати низький рівень пенсій, невідповідність розміру пенсій трудовому внеску громадян протягом працездатного періоду, існування значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення та інші.

Процес реформування пенсійного забезпечення в Україні вже розпочато – прийнято низку законів, спрямованих на підвищення ефективності такого забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже, соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року Верховною Радою України законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення існуючої солідарної пенсійної системи.

Пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту, забезпечення соціальної справедливості, стабільності та злагоди у суспільстві.

Виходячи з цього метою даної курсової роботи є вивчення теоретичних аспектів обґрунтування пенсійного забезпечення народних депутатів України, а також визначення напрямків вдосконалення та перспективи реформування пенсійного забезпечення народних депутатів України.

Для досягнення поставленої мети під час дослідження особливостей пенсійного забезпечення народних депутатів України були поставлені наступні завдання:

- розглянути особливості статусу народного депутата в Україні;

- дослідити законодавчо-нормативне забезпечення пенсійного забезпечення ;

- розглянути особливості пенсійного забезпечення народних депутатів України;

- визначити проблеми та перспективи реформування пенсійного забезпечення народних депутатів України .

Об’єктом дослідження в даній роботі виступає система Пенсійного забезпечення України.

Предметом дослідження є особливості пенсійного забезпечення народних депутатів в Україні.

Дана робота виконана на основі розробок українських та зарубіжних науковців, зокрема Климко Г.Н., Епіфанова Л.О., Ніколенко Ю.В., Павлової Л. Н. та інших, законодавчих та нормативних актів Верховної Ради України, даних періодичного друку, а також з використанням інших джерел інформації.

Висновки

Згідно статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного забезпечення, яка охоплює всіх непрацездатних осіб похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати, яким провадяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсії, компенсаційних виплат, додаткових пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Враховуючи те, що система пенсійного страхування є складовою загальної фінансової системи країни, вона функціонує на основі єдиних макроекономічних показників розвитку України, зокрема таких як демографічна ситуація. Стан використання трудового потенціалу, досягнутий рівень розвитку економіки і соціальної сфери та інших чинників, а також очікуваних тенденцій зміни цих чинників у перспективі.

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні було зумовлене низкою проблем макроекономічних і демографічних. Одна з них полягала у тому, що значно зростала кількість пенсіонерів, а інша в низькій зайнятості населення та поширення практики надання пільг із сплати пенсійних внесків, що суттєво послаблювало фінансову базу пенсійної системи. З урахуванням усіх цих чинників в Україні було проведено реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов’язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне страхування», якими детально регламентуються правові засади функціонування реформованої системи пенсійного страхування і які набули чинності з 1 січня 2004 року двох рівнів нової пенсійної системи: реформованого солідарного рівня та добровільного недержавного пенсійного забезпечення. З набуття чинності цими законами процес пенсійної реформи в Україні вступив у фазу активних практичних дій.

Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових умов пенсійного страхування громадян передбачила і перерахування пенсій нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження розміру пенсій і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів пенсій з першого дня запровадження нового закону.

З 1 січня 2004 року за даними про стаж і заробітну плату, наявними в пенсійних справах, було перераховано призначені раніше пенсії, що дало можливість не вимагати від пенсіонерів надання додаткових документів. Крім того, пенсіонерам було надано право протягом 2004 року надавати до органів Пенсійного фонду додаткові документи про заробітну плату і стаж, набутий до 1 січня 2004 року. Нові розміри пенсій у цьому разі будуть виплачені за період з 1 січня 2004 року, незалежно від дати подання документів. Загалом за перерахунками відповідно до закону пенсії підвищено майже 3,3 мільйонам осіб.

Одночасно з набуттям чинності Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» були ухвалені відповідні рішення уряду, спрямовані на підвищення рівня пенсійного забезпечення пенсіонерів, пенсія яких за новим пенсійним законодавством не збільшилась. Так, цим пенсіонерам з 1 січня 2004 року було підвищено пенсії на 12% відповідно постанови КМУ «Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян».

Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання норм Конституції України.

Починаючи з 2005 року згідно зазначеного закону проводиться щорічне підвищення пенсій не менше ніж на 20 відсотків зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх індексація. Крім того, законом передбачено запровадження з часом другого накопичувального рівня реформованої пенсійної системи.

Багаторівнева пенсійна система – це шлях до поступового збільшення співвідношення між середнім розміром пенсії і заробітної плати. Вона покликана усунути чинники соціальної несправедливості та перерозподілу коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Крім того, з часом пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Це, своєю чергою сприятиме збільшенню зайнятості, зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної системи.

Список літератури

1. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1058-IV.

2. Закон України „Про статус народного депутата України” В редакції Закону N 2328-III ( 2328-14 ) від 22.03.2001, з останніми змінами, внесеними згідно із Законами N 1276-VI ( 1276-17 ) від 16.04.2009, ВВР, 2009, N 38, ст.535 .

3. Закон України «Про недержавне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1057-IV.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. (введений в дію 01.01.2004р.).

5. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України»: Текст відповідає офіц. – Київ: Школа, 2005 – 48 с.

6. Положення про Пенсійний фонд України, затверджене Указом Президента України від 1 березня 2001 р. №121 (із змінами).

7. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. №1788-ХІІ, затверджено Постановою ВРУ від 6 грудня 1991р. №1931-ХІІ.

8. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. (із змінами)

9. Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 01 червня 2000 р. (із змінами).

10. Указ Президента «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування» від 4 травня 1998 року № 401.

11. Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення, затверджене Х постановою КМУ від 4 липня 1998 р. № 794.

12. Постанова КМУ «Про додаткові заходи щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення» від 24 липня 2004 р. № 943.

13. Постанова КМУ «Про затвердження списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 11 березня 1994 р. № 162.

14. Розпорядження про стан недержавного пенсійного забезпечення перед набранням чинності Законом України «Про недержавне пенсійне страхування» від 25 грудня 2003 р. №182, затвердження Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

15. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. №3723-ХІІ.

16. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р.

17. Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. №2001-ХІІ.

18. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. (із змінами та доповненням) №29.

19. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. №45 (із змінами).

20. Бойко М.Д. Право пенсійного забезпечення в Україні. Навч.посіб. Курс лекцій. – К.: Олан, 2005. – 368 с.

21. Зайчук Б.О., Микитенко В.С., Семендяєва В.І. Система пенсійного забезпечення сьогодні і завтра: Коментар застосування Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». – Київ: «Формат» ВПД, 2004 р. – 336 с.

22. Зайчук Б.О., Зарудний О.Б., Березіна С.Б., Александров В.Т., Недбаєва С.М. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Навчальний курс. – Київ: НВП «АВТ», 2004 р. – 256 с. (Інтегрований навчально-атестаційний комплекс).

23. В.І. Грушко, Н.В. Грушко, О.В. Бевзенко, О.В. Красота, С.М. Лаптєв, О.С. Лубунь, І.І. Рулік, К.В. Павлюк, К.В. Рясна, Т.І. Шпильова, Пенсійна система України, навчальний посібник, за редакціею доктора економічних наук, професора Грушка В.І., Київ, Кондор, 2006.