Величина банківського капіталу істотно впливає на рівень на­дійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проб­леми об'єктивного оцінювання величини банківського капіталу та методи визначення його достатності залишаються актуальни­ми як у міжнародній, так і у вітчизняній банківській практиці.

У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод оцінювання його вартості. У банківській практиці існує кіль­ка методів обчислення вартості власного капіталу банку.

Метод балансової вартості. Згідно із цим методом усі активи та зобов'язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали на момент придбання або випуску. За основу прийнято бухгалтерську модель, де величина власного капіталу банку ви­значається із базового балансового співвідношення:

A=L+K    

де А — активи; L — зобов'язання; К — капітал банку, звідки:

K=A-L  

Отже, капітал банку розраховують, виходя­чи з балансової вартості активів та зобов'язань. Такий метод оці­нювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та рин­кова вартість активів і зобов'язань банку не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня за­хисту вкладників від ризику.

Метод ринкової вартості. Цей метод полягає в тому, що ак­тиви та зобов'язання банку оцінюють за ринковою вартістю, ви­ходячи з якої розраховують і капітал банку. Такий метод оцінювання банківського капіталу найкорисніший як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Рин­кова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розгляду­ваний метод оцінювання є найдинамічнішим, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань, а отже і капіталу, може змінюва­тися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку.

Метод «регулюючих бухгалтерських процедур». Сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлено регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах неоднакові, але часто такий підхід є спробою зробити банки на­дійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом «регулюючих бухгалтерських процедур» капітал банку розраховується як сума низки складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибу­тку, резервних фондів, зокрема на покриття кредитних і валют­них ризиків, субординованих зобов'язань і т. ін. Такий підхід має істотні недоліки, котрі полягають у розгляді боргових зо­бов'язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод «регулюючих бухгалтерських процедур» критикують зарубіжні економісти.

Питання про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до банку з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та ор­ганів нагляду, є найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають проблемою адек­ватності капіталу. Термін «адекватність капіталу» містить уяв­лення про банківський капітал як джерело покриття збитків і ві­дображає рівень надійності та ризикованості банку.

Для реєстрації банку необхідно забезпечити мінімальний обо­в'язковий розмір статутного капіталу і підтримувати встановлені нормативи достатності капіталу впродовж усього періоду діяль­ності.

Розділ ІІ. Аналіз банківського капіталу на прикладі Полтавської філії – ЗАТ КБ “Приватбанк”