Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Загалом, теоретичний аналіз поняття “пізнавальних здібностей”, дозволяє визначити, що пізнавальні (когнітивні) здібності особистості виявляють себе у здатності людини до пізнавальної діяльності, до продуктивного вирішення пізнавальних завдань, які виступають умовою їх успішного виконання. Таким чином, пізнавальні здібності є одними із провідних і базових здібностей людини.
Пізнавальні (когнітивні) здібності деякі вчені відносять до інтелектуальних, а з урахуванням особливостей, структури і вікових особливостей їх проявів – до загальних (Г.С. Костюк, В.О. Моляко, М.О. Холодна, В.М. Дружинін, О.К. Тихомиров та ін.); структуру пізнавальних здібностей розглядали в аспекті вивчення інтелекту, загальної научуваності, креативності (В.М. Дружинін); деякі вчені до пізнавальних здібностей відносять сенсорні здібності (сприйняття предметів та їхніх зовнішніх властивостей) та інтелектуальні, що забезпечують продуктивне оволодіння й оперування знаннями, знаковими системами (Л.О. Венгер). [29, 242]
Основою розвитку пізнавальних здібностей дітей вважається розвиток пізнавальних процесів, серед яких виділяється уява, пам'ять та мислення (С.І. Волкова, Н.М. Столярова та ін.). [12, 242]
Узагальнюючи позиції ряду авторів визначено, що пізнавальні здібності доцільно розглядати як інтегровані базові здібності дитини, що містять такі складові: рівень інтелектуального розвитку (мисленнєвої, мнемічної, перцептивної складової); рівень загальної научуваності дитини; пізнавальну активність як системний поведінковий прояв пізнавальних здібностей, що має прояв у допитливості, зацікавленості дитини; рівень креативної здатності дитини до пошуковості й схильність до успішного розв’язання творчих завдань.
Особливе місце у дітей молодшого шкільного віку, за результатами узагальненого аналізу літературних джерел, займають пізнавальні здібності, для яких характерним є власне висока загальна мисленнєва активність, схильність до розумового напруження незвичайна за ступенем виразності, уміння легко оперувати логічними операціями – систематизацією, класифікацією, узагальненням, творчі прояви у виконанні різноманітних завдань, прагнення успіху. Такий підвищений потяг до розумового навантаження, підсилена потреба до пізнавальної діяльності дитини розглядаються більшістю фахівців як загальний чинник і передумова розвитку високого рівня пізнавальних здібностей. Суттєвою при цьому є роль і місце психолого-педагогічних, насамперед, ігрових умов та розвитку творчо-ігрового потенціалу дитини молодшого шкільного віку. [30, 173]
Найважливіша область загального феномена інтересу — пізнавальний інтерес. Його предметом є найбільш значна властивість людини: пізнавати навколишній світ не тільки з метою біологічного й соціального орієнтування в реальному світі, але в самому істотному відношенні людини до світу — в прагненні проникати в його різноманіття, відбивати у свідомості сутнісні сторони, причинно-наслідкові зв'язки, закономірності, суперечливість.У той же час пізнавальний інтерес, будучи включеним в пізнавальну діяльність, найтіснішим чином сполучений з формуванням різноманітних особистісних відносин: виборчим відношенням до тієї або іншої галузі науки, пізнавальної діяльності, участю в них, спілкуванням з співучасниками пізнання. Саме на цій основі — пізнання предметного світу й відношення до нього, науковим істинам — формується світорозуміння, світогляд, світовідчуття, активному характеру яких сприяє пізнавальний інтерес.Більше того, пізнавальний інтерес, активізуючи всі психічні процеси людини, на високому рівні свого розвитку спонукає особистість до постійного пошуку перетворення дійсності за допомогою діяльності (зміни, ускладнення її цілей, виділення в предметному середовищі актуальних і значимих сторін для їхньої реалізації, відшукання інших необхідних способів, привнесення в них творчого початку).Особливістю пізнавального інтересу є його здатність збагачувати й активізувати процес не тільки пізнавальної, але й будь-якої діяльності людини, оскільки пізнавальний початок є в кожній з них. В роботі людина, використовуючи предмети, матеріали, інструменти, способи, має потребу в пізнанні їхніх властивостей, у вивченні наукових основ сучасного виробництва, в осмисленні раціоналізаторських процесів, у знанні технології того або іншого виробництва. Будь-який вид людської діяльності містить у собі пізнавальний початок, пошукові творчі процеси, які сприяють перетворенню дійсності. Будь-яку діяльність людина, одухотворена пізнавальним інтересом, робить з більшою пристрастю, більш ефективно. [32, 54]Пізнавальний інтерес — найважливіше утворення особистості, що складається в процесі життєдіяльності людини, формується в соціальних умовах її існування й жодним чином не є іманентно властивою людині від народження.Значення пізнавального інтересу в житті конкретних особистостей важко переоцінити. Інтерес виступає як найенергійніший активатор, стимулятор діяльності, реальних предметних, навчальних, творчих дій і життєдіяльності в цілому. Особливу значимість пізнавальної інтерес має в шкільні роки, коли навчання стає фундаментальною основою життя, коли до системостворюючого пізнання дитини, підлітка, юнака притягнуті спеціальні установи й педагогічно підготовлені кадри.Опираючись на величезний досвід минулого, на спеціальні дослідження й практику сучасного досвіду, можна говорити про умови, дотримання яких сприяє формуванню, розвитку й зміцненню пізнавальних здібностей учнів, у тому числі й молодших школярів:Перша умова —максимальна опора на активну розумову діяльність учнів. Головним ґрунтом для розвитку пізнавальних сил і можливостей учнів, як і для розвитку справді пізнавальних здібностей, є ситуації рішення пізнавальних завдань, ситуації активного пошуку, здогадів, міркування, ситуації розумової напруги, ситуації суперечливості суджень, зіткнень різних позицій, у яких необхідно розібратися самому, прийняти рішення, зайняти певну точку зору.Друга умова, яка забезпечує формування пізнавальних здібностей та інтересів і особистості в цілому, полягає в тому, щоб вести навчальний процес на оптимальному рівні розвитку учнів. Дослідження, які перевіряють ефект дедуктивного шляху в пізнавальному процесі (Л.С. Виготський, О.І Янцов), також показали, що індуктивний шлях, що вважався класичним, не може повністю відповідати оптимальному розвитку учнів. Шлях узагальнень, відшукання закономірностей, яким підкоряються видимі явища й процеси, — це шлях, який в висвітленні безлічі запитів і розділів науки сприяє більш високому рівню навчання й засвоєння, тому що опирається на максимальний рівень розвитку школяра. [32, 56]Саме ця умова й забезпечує зміцнення й поглиблення пізнавального інтересу на основі того, що навчання систематично й оптимально вдосконалює діяльність пізнання, її способів, її вмінь. У реальному процесі навчання вчителеві доводиться мати справу з тим, щоб постійно навчати учнів безлічі вмінь і навичок. При всій розмаїтості предметних умінь виділяються загальні, котрими навчання може керуватися поза залежністю від змісту навчання, такі, наприклад, як уміння читати книгу (працювати із книгою), аналізувати і узагальнювати, уміння систематизувати навчальний матеріал, виділяти єдине, основне, логічно будувати відповідь, приводити докази і т.д. Ці узагальнені вміння засновані на комплексі емоційних регулярних процесів. Вони й становлять ті способи пізнавальної діяльності, які дозволяють легко, мобільно, у різних умовах користуватися знаннями й за рахунок колишніх здобувати нові. Операційна сторона не в меншій мірі, ніж змістовна, сполучена з мотиваційною. Саме з неї, з активних дій, з оперування знаннями надходять імпульси, що зміцнюють пізнавальні здібності і інтерес. Спритність, здогад, тямовитість, умілість розкривається в цьому оперуванні з усією повнотою, і, чим повніше вони розкриваються, тим у більшій мірі одержує школяр емоційне задоволення від своєї діяльності.Пізнавальні здібності учня не можуть розвиватися й міцніти, якщо операційна сторона навчання залишається постійною. У ній обов'язково потрібний поступальний рух. Тільки тоді учень, оцінюючи свої зрослі можливості й сили, усвідомить, що тепер він по-іншому, по-новому, кращому, легше, скоріше діє в навчальній обстановці. У цьому постійному ускладненні навчальної роботи, в оволодінні усе більш складними й більш досконалими вміннями, які дозволяють вирішувати більш важкі завдання пізнання, складається суть розвиваючого навчання, що неухильно зміцнює пізнавальні сили, здібності, інтерес і прагнення школяра. [15, 56]Емоційна атмосфера навчання, позитивний емоційний тонус навчального процесу — третя важлива умова. Благополучна емоційна атмосфера навчання сполучена з двома головними джерелами розвитку школяра: з діяльністю й спілкуванням, які народжують багатозначні відносини й створюють тонус особистого настрою учня.Створення сприятливої емоційної атмосфери пізнавальної діяльності учнів — найважливіша умова формування пізнавальних здібностей й розвитку особистості учня в навчальному процесі. Це умова зв'язує весь комплекс функцій навчання — освітньої, розвиваючої, виховної й такої, яка робить безпосередній і опосередкований вплив на здібності та інтерес. З нього випливає й четверта важлива умова, що забезпечує сприятливий вплив на формування пізнавальних здібностей та інтерес і на особистість в цілому — сприятливе спілкування в навчальному процесі.Навчання являє собою складний процес спілкування вчителя з учнями, учнів між собою. Вплив спілкування важко виміряти, але можна бачити в реальній дійсності. Спілкування учнів один з одним і із учителем створює різноманітну гаму відносин, опосередкований вплив яких дуже важливий.Прагнення до спілкування з товаришами, із учителем саме по собі може бути сильним мотивом навчання й у той же час сприяти зміцненню пізнавального інтересу. Саме завдяки відносинам, які складаються в навчальному процесі й у спілкуванні, і може бути створена сприятлива атмосфера навчання, формування пізнавальних інтересів і особистості учня. [15, 57]Дата: 2019-05-29, просмотров: 194.