Поняття «роздержавлення» і «прива­тизація» власності взаємопов'язані, але не тотожні.

Одержавлення означає, по-перше, ак­тивне і всезростаюче втручання держави в економіку; по-друге, зростання дер­жавного сектору економіки і згортання не­державних форм власності та господа­рювання; по-третє, посилення держав­ного споживання, контролю, регулюван­ня тощо.

Отже, роздержавлення, на противагу одержавленню, має відображати ком­плекс заходів, спрямованих на пере­творення відносин власності, усунен­ня монополії держави на власність, відтворення плюралізму форм привлас­нення і утворення багатоукладної еко­номіки, посилення процесів її саморе­гулювання.

У постсоціалістичних країнах привати­зація є однією з головних форм роздер­жавлення власності. Вона має як спільні риси з аналогічними процесами в захід­них країнах, так і певну специфіку. Є відмінності між метою приватизації, її формами у країнах з традиційним розвит­ком та інверсійним. Розглянемо це де­тальніше.

Термін «приватизація» дуже місткий. Він охоплює приватну, особисту, а та­кож трудову і нетрудову приватну влас­ність. Зазначимо, що вони не тільки роз­різняються, а й мають багато спільного, можуть в умовах ринкової економіки пе­ретворюватися одна в одну. Так, особли­вістю нетрудової приватної власності є те, що власник засобів виробництва може сам працювати і одержувати доход у пев­ній формі. Отже, у цьому разі працівник і власник — дві різні особи, які реалізу­ють свої інтереси. Один використовує свій капітал, другий — свою здатність до праці. Якщо ж власник засобів вироб­ництва їх використовує сам, не наймаю­чи робочої сили, тобто є і власником, і працівником, то це трудова приватна власність. Характерною ознакою особис­тої власності є те, що її об'єктом стають блага, які задовольняють особисті та сі­мейні потреби.

У процесі формування і розвитку рин­кових відносин формуються різні форми власності, в тому числі приватної, а отже, відтворюється особиста, трудова і нетру­дова приватна власність за рахунок ін­ших її видів. Приватизацію слід розумі­ти як перетворення державної ( а також колективної) власності на приватну.

Іноді приватизацію трактують як дена­ціоналізацію. Певною мірою це так. Вод­ночас ці поняття не тотожні, хоча між ними є і спільне. Денаціоналізація не завжди означає перетворення державної власності на приватну. Вона може перет­ворити державну власність і на різні форми колективної власності.

Приватизація — важлива, але не єди­на складова процесу роздержавлення. Як­що роздержавлення може супроводжува­тись як зміною форм власності держав­ної на недержавну, так і зміною лише форм використання державної власності, то приватизація характеризується пере­ходом від державної до приватної (інди­відуальної чи групової).

Цілі приватизації в постсоціалістичних країнах можна узагальнити так:

§ подолання монополізму державної влас­ності та відтворення конкурентного се­редовища;

§ зменшення частки державної власності в національному багатстві країни;

§ усунення знеособлення власності.

Формування господарського ставлен­ня до засобів виробництва дасть змогу їхньому власнику піклуватися не тільки про високий поточний результат вико­ристання засобів виробництва, а й про їх ефективне самовідтворення.

У країнах з розвиненою ринковою еко­номікою, де процеси приватизації набули особливо широкого розмаху у 80-х роках XX ст., мета була дещо іншою. Вона ста­ла інструментом економічної політики, спрямованої на зміну структури прав влас­ності та перебудови системи відносин між державою, ринком та суспільством. Ця перебудова була багатоплановою і пе­редбачала такі заходи, як скорочення бю­джетних асигнувань до державного сек­тору економіки, лібералізація фінансових ринків, послаблення контролю за цінами, введення нових форм управління держав­ними підприємствами, а також повна або часткова їх приватизація.

Приватизація в країнах Заходу — це ідеологічні, прагматичні та популістські цілі.

1. Державний сектор став дуже гро­міздким і приватний бізнес спроможний вирішувати господарські завдання ефек­тивніше, ніж державні підприємства.

2. Приватизація дасть поштовх стагнуючій економіці, особливо в країнах, що пе­реживали глибокі структурні зрушення.

3. Зміцнення позиції правлячих кіл пе­редбачало використання приватизації як засіб підвищення благополуччя нації за рахунок надання працівникам підпри­ємств права купувати акції за зниженими цінами.

Наслідки такої політики неоднозначні. Країни, у яких державний сектор був до­сить значним, зіштовхнулись з серйозни­ми економічними труднощами.

Досягнення основних цілей роздер­жавлення і приватизації в Україні — су­місно-роздільного привласнення у ство­реній багатоукладній соціально орієн­тованій економіці потребувало дотриман­ня певних принципів її формування та реалізації.

1. Забезпечення кожному громадяни­ну України однакового доступу до об'єк­тів приватизації та необмеженого вибо­ру сфер приватизації.

2. Охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх об'єктів, у тому числі трудових колек­тивів і окремих громадян.

3. Використання усіх форм власнос­ті, виходячи з економічної доцільності, а не будь-яких інших критеріїв. Жодна форма не може абсолютизуватися.

4. У власності держави має залиша­тися майно, необхідне для виконання нею своїх функцій.

Роздержавлення і приватизація ма­ють здійснюватися під громадським кон­тролем, з широким інформуванням на­селення.

Дотримання цих принципів мало не тільки забезпечити можливість кожному громадянину України володіти засобами виробництва, свободу господарської ді­яльності для різноманітних форм влас­ності, в тому числі оновленої державної, а й виключити такі небажані явища, як    псевдоприватизацію.

Отже, роздержавлення економіки —докорінне питання перетворення влас­ності, розв'язання якого дасть можли­вість ліквідувати монопольне станови­ще держави та її відомств, створить умови для розвитку різноманітних форм власності: перетвореної держав­ної власності, акціонерної, кооперативної, приватної та інших, зробить кожного працівника, трудовий колек­тив справжнім суб'єктом відносин власності.

Це стало головною метою економічної політики на початковому етапі. Вона ма­ла забезпечити рівноправність усіх форм власності, створити необхідні передумови для розвитку ринкових відносин, заміни­ти трудову і підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва.