Гребель: психологія як наука про свідомість

Принцип абсолютної нематеріальності душі затвердив Гребель (ІІІ в. н.е. ) - давньогрецький філософ, засновник у Римі школи неоплатонізму. У всім тілесному вбачалася еманація (витікання) божественної, духовного першооснови.

У Гребля психологія вперше в її історії стає наукою про свідомість, зрозумілій як "самосвідомість".

Гребель учив, що індивідуальна душа походить від світової душі, до якої вона й спрямована. Інший вектор активності індивідуальної душі спрямований до почуттєвого миру.

В індивідуальної душі Гребель виділив ще один напрямок - спрямованість на себе, на власні, незримі дії й зміст. Вона як би стежить за своєю роботою, є її "дзеркалом".

Через багато сторіч, ця здатність суб'єкта не тільки відчувати, почувати, пам'ятати або мислити, але й мати також внутрішнє подання про ці функції одержала назву рефлексії.

Ця здатність не є фікцією. Вона служить невід'ємним "механізмом" діяльності свідомості людини, що з'єднує його орієнтацію в зовнішньому світі з орієнтацією у світі внутрішньому, в "самому собі".

Гребель відмежував цей "механізм" від інших психічних процесів.

Як би не був широкий спектр цих пояснень, він, в остаточному підсумку, зводився до пошуків залежності щиросердечних явищ від фізичних причин, процесів в організмі, спілкування з іншими людьми.

Рефлексія, відкрита Плотином, не могла бути пояснена жодним із цих факторів. Вона виглядала самодостатньою, невиведеною сутністю.

Такий вона й залишалася протягом століть, ставши вихідним поняттям інтроспективної психології свідомості.

Виділяючи рефлексію як один з напрямків діяльності душі, Гребель у ту віддалену епоху не міг, звичайно, і представити індивідуальну душу самодостатнім джерелом своїх внутрішніх образів і дій. Вона для нього - еманація надпрекрасної сфери вищої першооснови всього сущого.

Августин: християнське ранній середньовіковий світогляд

Навчання Гребля вплинуло на Августина (ІV-V вв. н.е. ), творчість якого ознаменувало перехід від античної традиції до середньовічного християнського світогляду. Августин додав трактуванню душі особливий характер, затверджуючи, що її основу утворить воля (а не розум). Тим самим він став ініціатором навчання, названого волюнтаризмом. Воля індивіда, залежачи від божественної, діє у двох напрямках: управляє діями душі й повертає її до себе самої. Всі зміни, що відбуваються з тілом, стають психічними завдяки вольовій активності суб'єкта. Так, з відбитків, які зберігають органи почуттів, воля творить спогади. Все знання закладене в душі, що живе й рухається в Богу. Воно не здобувається, а витягає з душі завдяки спрямованості волі. Підставою істинності цього знання служить внутрішній досвід. Ідея про внутрішній досвід, що володіє вищою істинністю, мала в Августина теологічний зміст, оскільки проповідувалося, що ця істинність дарується Богом.

Надалі трактування внутрішнього досвіду, будучи звільнена від релігійного фарбування, злилася з поданням про інтроспекції як особливому методі дослідження свідомості, яким володіє психологія на відміну від інших наук.

ВИСНОВОК

У зв'язку з умовністю періодизації розвитку психології, природної практично для будь-якого історичного дослідження, виникають деякі різночитання при встановленні тимчасових границь окремих етапів. Іноді поява самостійної психологічної науки зв'язують зі школою В. Вундта, тобто з початком розвитку експериментальної психології. Однак психологічна наука визначилася як самостійна значно раніше, з усвідомлення незалежності свого предмета, унікальності свого положення в системі наук - як науки й гуманітарної й природної одночасно, що вивчає й внутрішні й зовнішні прояви психіки. Таке самостійне положення психології було зафіксовано й з появою її як предмета вивчення в університетах уже наприкінці XVІІІ - початку XІ в.

Таким чином, ми розуміємо, що вірніше говорити про появу психології як самостійної науки саме із цього періоду, відносячи до середини XІ в. становлення експериментальної психології.

Аналізуючи матеріал по даній тематиці, приходимо до розуміння, що час існування психології як самостійної науки значно менше, ніж період її розвитку в руслі філософії. Природно, що цей період не однорідний, і протягом більш ніж 20 століть психологічна наука перетерпіла істотні зміни. Змінювалися й предмет психології, і зміст психологічних досліджень, і взаємовідношення психології з іншими науками.