Поняття договору в країнах романо-германського права

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Важливість договору купівлі-продажу обумовлюється не тільки його поширеністю, а в основному його значенням для економіки будь-якої країни. У ринкових умовах договір купівлі-продажу товарів, виступаючи основним способом доведення отриманого продукту до споживача, в той же час служить основною формою розподілу в процесі обігу прибутку, створеного у сфері виробництва. Іншими словами, розвиток як виробництва, як і споживання, у великій мірі залежить від ефективного регулювання договору купівлі-продажу.

Глибокі зміни, що відбуваються в країнах світу останнім часом, призводять до корінного оновлення правового регулювання договірних відносин купівлі-продажу. При цьому перехід до ринку в країнах континентального та англо-американського права вимагає в кожній країні свого підходу до вирішення питання про правове регулювання договору купівлі-продажу, який повинен не лише відповідати стандартам міжнародного торгового обороту з метою інтеграції зі світовою економічною механізмом, але й відповідати конкретним умовам країни. Для досягнення цього, вивчення і розвиток інституту договору купівлі-продажу повинне стати постійним завданням.

Обрання для порівняння саме континентального та англо-американського права пояснюється тим, що дослідження даного інституту на основі законодавств країн континентального та англо-американського права має свої істотні відмінності, які дають можливість порівняльного аналізу, що забезпечить успіх вивчення інституту договору купівлі-продажу та його вдосконалення в законодавстві країн континентального та англо-американського права.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження даної роботи є особливості правового регулювання договорів купівлі-продажу в законодавствах двох правових систем, їх схожості та відмінності, підходи законодавця кожної країни по конкретних питань укладання та виконання цих договорів.

Предмет дослідження – договір купівлі-продажу в цивільному законодавстві зарубіжних країн.

Метою дослідження є дослідження юридичної природи договору купівлі-продажу в зарубіжних країнах.

Цілі та завдання роботи: глибоке дослідження договору купівлі-продажу в країнах континентального та англо-американського права; аналіз спільних та відмінних рис.

Виходячи з цього завданнями початого дослідження було вивчення формального, процедурного і змістовного аспектів договору купівлі - продажу: виявлення особливостей правового джерела договору купівлі - продажу за законодавством двох правових систем; вивчення і узагальнення основних результатів розробки поняття і сутності даного договору в науці цивільного права; аналіз формування сторонами умов договору при урахуванні численних вимог закону; аналіз змін форми даного договору в сучасних умовах; дослідження виконання договору купівлі - продажу при сучасному правовому регулюванні.

Теоретичною базою наукового дослідження є праці: Дмитрієва А.І., Шепеля А.О., Харитонової О.І., Харитонова Є.О., Голяка Л. В., Мацко А. С., Тюріної О. В. та інших.

Структура та основний зміст роботи визначений її основною метою та завданнями. Робота складається зі вступу, 3 розділів, які в свою чергу поділяються на 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел,який складає 22 найменування.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

1.1. Зміст договору в англо-американській правовій системі

В англо-американському праві всі інститути договірних відносин розвивалися, переважно, судовою практикою й виражені в нормах загального права. Окремі положення про конкретні види договорів містяться в спеціальних законодавчих актах. Зокрема, в Англії діють закони: про продаж товарів (1893 р., 1979 р.), про справедливу торгівлю (1973 р.), про поставку товарів, про недобросовісні умови договорів (1977 р.), про поставку товарів і надання послуг (1982 р.).

У США договірне право походить з англійського загального права й нині продовжує контролюватися, переважно, загальним правом. Разом з тим, більшість основних норм загального права про договори включені до законодавчих актів і діють вже як норми законодавства . Застосування загального права поряд зі згаданими законами вимагає ретельного розгляду кожної окремої угоди для з’ясування, яка саме частина договірного права на неї поширюється . Основні положення щодо договірних відносин закріплено в Єдиному торговому кодексі США та у Зводі договірного права (Restatement of Contracts), а також у цивільних кодексах, що діють в окремих штатах (Луїзіана, Каліфорнія). Правові норми щодо договорів є основою зобов’язального права в цій цивільно-правовій системі[3, c.163].

Договір як юридичний факт у всіх правових системах є однією з найпоширеніших підстав виникнення цивільних (зобов’язальних) правовідносин.

В англійському праві немає легального визначення договору як правової категорії. Судова практика та доктрина розглядає договір як обіцянку (promise) або кілька обіцянок, за порушення яких право встановлює санкцію, що свідчить про наявність у кредитора права на позов. Тобто в основі договору міститься добровільно надана обіцянка взяти на себе юридичний обов’язок. Розуміння договору як обіцянки в англійському праві склалося історично: суди визнавали й захищали відносини, за яких одна особа в односторонньому порядку брала на себе обов’язок (обіцяла іншій особі) виконати якісь дії: постачання товару, перевезення вантажу, надання приміщення та ін. Якщо надана у такий спосіб одностороння обіцянка порушувалася, то особі, на чию користь вона була зроблена, надавався захист у вигляді спеціального позову (assumption). Однак цей захист надавався лише в обмежених випадках, і, безумовно, у такому вигляді цей інститут не мав перспектив розвитку. У подальшому суди стали забезпечувати захист тих відносин, за яких обіцянка що-небудь зробити була надана в обмін на який-небудь еквівалент або на те, що для боржника представляє інтерес. Так, поступово в англійському договірному праві почала розвиватися доктрина зустрічного надання або зустрічної винагороди (consideration). Відтак, обіцянка породжує правові наслідки, якщо вона прийнята кредитором; примусове виконання може бути застосоване проти боржника, якщо кредитор уже надав еквівалент, у якому зацікавлений боржник[6, c.63].

Англійський Закон про продаж товарів включає у визначення «договір продажу» договір, у випадку укладення якого на покупця вже переходить право власності на річ (sale), а також згода про продаж, у відповідностю з якою право власності на річ перейде в майбутньому або при настанні певних умов (agreement to sell)[4, с.13].

Англійська теорія договору в модернізованому вигляді застосовується і в США, однак тут до неї додається, як обов’язковий елемент поняття угоди, погодження волі кількох (двох) сторін. У правовій доктрині США єдиного поняття договору немає, часом його тлумачення суттєво відрізняються. Зокрема, договором вважається обіцянка (кілька обіцянок), за порушення якої закон передбачає санкції чи виконання якої закон визнає обов’язковим . За американською теорією без обіцянки немає і не може бути договору; взаємні дії без обміну обіцянками не є договором. Обіцянкою є прийняття на себе обов’язку вчинити певні дії чи утриматися від вчинення певних дій у майбутньому. Сутність договору полягає в тому, що обіцянка однієї сторони спонукає іншу сторону надати зустрічну обіцянку. Реальний обмін товарів за гроші, наприклад, не є договором у його повному розумінні, оскільки в ньому немає обіцянки. А відповідні статті Єдиного торгового кодексу США розрізняють реальні відносини купівлі-продажу та консенсуальний договір купівлі-продажу.

Договір розглядається тут також як зобов’язання двох або більше сторін, яке визнається законом як обов’язкове через застосування санкцій у випадку його порушення . У Єдиному торговому кодексі США закріплено легальне визначення договору як правового зобов’язання, що випливає з угоди сторін. Відповідні легальні тлумачення договору закріплено і в цивільних кодексах тих штатів, у яких вони існують.

Класифікація договорів у зарубіжних цивільно-правових системах здійснюється за різноманітними підставами; кожна класифікаційна схема дозволяє виявити ті чи інші властивості та практичні особливості договору.

Сучасна англо-американська правова доктрина, окрім наведеної, проводить класифікацію договорів і за аналогією до континентального права та виділяє ще такі їх види: односторонні та двосторонні (за розподілом прав і обов’язків), двосторонні та багатосторонні (за кількістю учасників), реальні та консенсуальні, усні та письмові, подільні та неподільні (за подільністю чи неподільністю предмета договору), основні та додаткові (допоміжні), вільні та обов’язкові, змішані та однорідні, взаємно розроблені та договори приєднання, попередні та основні, на користь третьої особи та на користь сторін договору та ін.

Американське право визнає як окремий вид дискреційні договори, в яких оферент не може відкликати свою оферту й адресат оферти має право прийняти її в будь-який час протягом визначеного терміну або поступитися своїми правами іншій особі[11, c.153].

РОЗДІЛ 2

РОЗДІЛ 3

ВИСНОВКИ

Коротко зупинимося на питаннях, які були розглянуті в процесі виконання курсової роботи.

В першому розділі було розглянуто питання поняття договору в цивільному праві зарубіжних країн: зміст договору в англо-американській правовій системі; поняття договору в країнах романо-германського права.

Другий розділ присвячено розгляду порядку заключення договору купівлі – продажу; заключенню договору купівлі – продажу в Англії та Америці; заключенню договору купівлі – продажу в Німеччині та Франції; заключенню договору купівлі – продажу в Україні

У третьому розділі було розглянуто питання засобів правової охорони сторін в випадку його порушення: правової охорони сторін договору купівлі-продажу в країнах англо-американського права; правової охорони сторін договору купівлі-продажу в країнах романо-германського права.

Чільне положення договору купівлі-продажу серед інших договорів цивільного права знайшло своє відображення й у правотворчій діяльності зарубіжних країн. В Франції, Італії, ФРН і Японії договору купівлі-продажу присвячені відповідні розділи в цивільних і торгових кодексах. В Англії, країні прецедентного права, договір купівлі-продажу був урегульований у законодавчому порядку ще в 1893 р. виданням Закону про продаж товарів. У США застосовуються норми Єдиного торгового кодексу. Правове регулювання договору купівлі-продажу потребує удосконалення у напрямку розширення диспозитивності сторін при його укладенні та виконанні, а також приведення національного законодавства у відповідність із європейськими та міжнародними стандартами, а також у ракурсі відходу від тенденції пріоритету державної та комунальної форм власності перед приватною.

Як правило, цивільне законодавство різних країн передбачає два способи визначення моменту укладення договору: перший – це система тримання акцепту оферентом; другий -- система відправлення акцепту. Перша система характерна для права ФРН: відповідно до ЦК ФРН будь-яке волевиявлення, зокрема акцепт, стає дійсним тоді, коли воно дійшло до адресата. Право Швейцарії також можна вважати таким, яке дотримується першої системи.

Загальне право теж виходить з того, що оферент повинен отримати акцепт. Однак у Великобританії та США є один досить суттєвий виняток для акцепту, який надсилається поштою або телеграфом.

У цьому разі акцепт вважається здійсненим і, відповідно, договір укладеним у момент відправлення акцепту. Це так звана доктрина поштової скриньки, що застосовується судами не так часто.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільний кодекс України. ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 )

2. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США / Вільям Бернхем; [Пер. з англ . вид. Україна] – К.: Україна, 1999. – 566 с.

3. Бехруз X. Порівняльне правознавство. Підручник. — Одеса: Фенікс, 2009. — 464 с.

4. Васильев Е. А., Комаров А. С. Гражданское и торговое право зарубежных государств – М.: Международные отношения, 2006. – 638 с.

5. Голяк Л.В. Порівняльне правознавство. Курс лекцій / Л. В. Голяк, А. С. Мацко, О. В. Тюріна. — К.: МАУП, 2004. — 200 с.

6. Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник. – К.: Юстиніан, 2003. – 184 с.

7. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право - М.: Спарк. - 2001. - 767 с.

8. Заіка Ю.О. Українське цивільне право: Навчальний посібник.- К.: Істина, 2005.- 312с.

9. Канзафарова И.С. Гражданское и торговое право зарубежных стран. Отдельные институты: Учебное пособие. - Х.: ООО «Одиссей», 2003.- 352 с.

10. Луць Л.А. Сучаснi правовi системи свiту: Навч. посiб. [для студ. вищ. навч. закл.] /Людмила Андріївна Луць – Л.: Юридичний факультет ЛНУ ім. Франка, 2003. – 247 с.

11. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Учебник для юридических вузов. — М.: Издательство "Зерцало", 2001. — 560 с.

12. Панченко М.І. Цивільне право України: Навчальний посібник.- К.: Знання, 2005.- 583с.

13. Підприємницьке право: Підручн. / За ред. О.В. Старцева: 2- ге вид., перероб. і допов. - К. : Істина, 2005. - 600 с.

14. Порівняльне правознавство: Підручник // Ткаченко В.Д., Погребняк С.П., Лук’янов Д.В. / За ред. В.Д.Ткаченка. – Харків: Право, 2003. – 274 с.

15. Пятин С.Ю. Гражданское и торговое право зарубежных стран. Учебное пособие - М.: Дашков и К, 2008. — 260 с.

16. Романов А.К. Правовая система Англии. Учебное пособие. М. Изд-во Дело. 2000. - 344с.

17. Савчин М.В. Порівняльне правознавство. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 288 с.

18. Ткаченко В.Д. Порівняльне правознавство. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов; За ред. В. Д. Ткаченка. - X.: Право, 2003. - 274 с.

19. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи. Основи порівняльного правознавства: Європейські традиції. – Харків: Одіссей, 2006. – 624 с.

20. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т. Т.1: Основы. - 2000. - 480 с.

21. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов’язання [Текст] : підручник / [С. С. Бичкова, І. А. Бірюков, В. І. Бобрик та ін.] ; за заг. ред. С. С. Бичкової. - К. : КНТ, 2006. - 498 с.

22. Шапп Я. Система германского гражданского права: Учебник/ Пер. с нем. С.В. Королева. М: Международные отношения, 2006. – 385с.

23. Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн: Навч. посіб. (Курс лекцій). — К.: КНЕУ, 2004. — 220 с.

ВСТУП

Предмет дослідження – договір купівлі-продажу в цивільному законодавстві зарубіжних країн.

Метою дослідження є дослідження юридичної природи договору купівлі-продажу в зарубіжних країнах.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

1.1. Зміст договору в англо-американській правовій системі

Поняття договору в країнах романо-германського права

Взагалі правове регулювання та правова доктрина договорів у романо-германському праві охоплює специфічні питання, які виходять за межі загального вчення про угоди та зобов’язання: проблеми переддоговірних відносин, меж дії принципу свободи договору, порядку укладення договорів та ін.

У Французькому праві договором вважається угода, спрямована на встановлення, припинення або зміну прав і обов’язків (ст. 1101 ФЦК), а договір купівлі-продажу регламентується в ст. 1582-1694 ЦК, де зазначається, що продаж є угодою, в силу якої один зобов’язується надати річ, а інший – уплатити її [4, с.13].

У Німецькому ЦК немає офіційного визначення поняття договору. У літературі аналогічне до наведеного вище («французького») його тлумачення виводиться зі змісту пар. 305 НЦК, згідно з яким для виникнення чи зміни зобов’язання необхідний договір між учасниками, якщо законом не передбачено іншого. У німецькій доктрині розглядаються різні тлумачення договору: як узгоджене між партнерами регулювання правових відносин, як двостороння угода, за якої щонайменше два узгоджених волевиявлення спрямовуються на досягнення правового результату, як досягнуте двома чи більше особами погодження воль про досягнення правового результату [7, c.265].

Договору купівлі-продажу посвячені § 433- 479 НЦУ, вказується, що по договору купівлі-продажу продавець зобв’язаний передати покупцю річ і право власності на цю річ [4, с.13].

У країнах континентального права законодавство й доктрина розрізняє насамперед договори односторонні, в яких одна сторона зобов’язується перед іншою вчинити на її користь певні дії без виникнення зустрічного обов’язку іншої сторони, і двосторонні (синалагматичні), у яких сторони взаємно зобов’язуються вчинити певні дії на користь одна одної, тобто кожна з них має і права, і обов’язки. До односторонніх належать, зокрема, договори дарування, позики. Двосторонніми є більшість договорів: купівлі-продажу, поставки, підряду, майнового найму, перевезення тощо [7, c.265].

В юридичній літературі двосторонні договори поділяють на синалагматичні (права й обов’язки сторін приблизно рівноцінні) і неповні двосторонні (права й обов’язки сторін не врівноважені або можуть виникати за певних обставин) .

Оплачуваними є договори, у яких між сторонами відбувається обмін еквівалентними цінностями, що можуть бути виражені в грошах, зафіксовані в правах тощо, а безоплатними — у яких боржник нічого не одержує в обмін на своє зобов’язання. У торгових відносинах презюмується оплатність договорів; безоплатні договори поширені в суто цивільних відносинах.

Оплачувані договори, у свою чергу, поділяються на мінові (комутативні), в яких вигоди чи збитки, що їх можуть зазнати сторони, можуть бути оцінені в момент укладення договору, та ризикові (алеаторні), які містять умову, що робить неможливим точне обрахування в момент укладання договору вигоди і можливих збитків у разі виконання договору (договір страхування, договір купівлі-продажу будинку на умовах довічного утримання продавця, договори, пов’язані з азартними іграми та парі).

Консенсуальні — це договори, які є укладеними з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов у передбаченій законом формі (більшість договорів), а реальними є договори, для укладення яких, окрім досягнення згоди, необхідно передати кредиторові визначену річ (договори позики, схову тощо).

Континентальна правова доктрина виокремлює договори з одноразовим виконанням, що передбачають виконання обов’язку шляхом здійснення однієї дії протягом короткого проміжку часу, і з тривалим виконанням, за яких один або декілька обов’язків реалізуються протягом тривалого періоду[9, c.128].

Договори можуть укладатися на користь сторін договору, які мають права й обов’язки, одержують вигоди і несуть збитки за договором, або на користь третіх осіб, які набувають за договором права вимагати від боржника виконання зобов’язання, але не несуть обов’язків.

Німецьке право, поряд з цим, виділяє серед цивільно-правових договорів зобов’язальні, речові, шлюбно-сімейні та спадкові, а також за змістом зобов’язань поділяє їх на договори про остаточну передачу майнових благ (купівля-продаж, дарування), про надання в користування (найм, оренда, лізинг), про діяльність (трудовий, підряд, туристичний), про об’єднання суб’єктів (спільну діяльність) та ін.

У праві Англії та США розроблена дещо інша класифікація договорів . Насамперед їх поділяють на формальні та прості. Формальні договори ще називають договорами «за печаткою» (contracts by deed). Ця форма договору склалася історично: такий договір оформлявся на пергаменті в кількості примірників відповідно до числа сторін, підписувався кожним учасником і опечатувався гербовими сургучевими печатками та урочисто вручався сторонам. Нині підписи на такому договорі скріплюються маркою або символічним зображенням (малюнком, кресленням і т.ін.). Оскільки такі договори оформляються за такою складною процедурою, їхній зміст не піддається сумніву; вони можуть оспорюватися тільки через недоліки у формі укладення. Для таких договорів надання зустрічної винагороди не є необхідною умовою їх укладення . У вигляді документа «за печаткою» найчастіше оформляються односторонні зобов’язання, угоди з нерухомістю.

Прості договори (неформальні) укладаються як в усній, так і в письмовій формі за звичайною процедурою; обов’язковою умовою в них є зустрічне надання (зустрічна винагорода).

Поряд з формальними та простими англо-американське право виділяє договори за рішенням суду (contracts of record), за яких зобов’язання вчинити певні дії покладається на учасників судовим рішенням. В юридичній науці такий вид договорів вважається дискусійним, оскільки зобов’язання виникають у результаті набуття законної сили рішення суду й сторона визнає свій обов’язок у судовому засіданні.

Виконані договори (executed contracts) — це договори, в яких принаймні одна зі сторін хоча б частково виконала свої обов’язки, а договори, що підлягають виконанню (executory contracts), — це такі, в яких сторони ще не приступили до виконання своїх зобов’язань.

Прямо (явно) виражені — це договори, укладені в словесній формі, у змісті яких чітко й недвозначно відображені наміри сторін. Договори, які підрозуміваються (у тому числі квазідоговори) — це такі договори, в яких наміри сторін не відображено або не чітко відображено, або існування й умови яких випливають з відповідної поведінки сторін [22, c.126].

Таким чином, найбільш загальне визначення договору купівлі-продажу можна виразити так: за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов’язується передати продану річ і перенести право власності на неї на іншу сторону (покупця), а покупець зобов’язується прийняти куплену річ і заплатити за неї продавцю покупну ціну. Договір купівлі-продажу з точки зору теорії цивільного права може бути охарактеризований як двосторонній, оплатний і консенсуальний договір[4, с.13].

РОЗДІЛ 2

Дата: 2019-12-22, просмотров: 264.

12 3 4 Следующая ⇒