Започаткування інтенсивного розвитку мікробіологічних до­сліджень в Україні належить всесвітньо відомому вченому-мікробіо-логу Д.К.Заболотному, який в 1928 р. у складі ВУАН заснував Інсти-

2 — 2-581

17»

ВСТУП

тут мікробіології і епідеміології. В Інституті тоді об'єдналися три різ­ні школи мікробіологів України: київська (засновник В.К. Висо-кович), одеська (засновник В.В. Підвисоцький) і харківська (заснов­ник Л.С. Ценковський).

У 1930 р. в Інституті було тільки два відділи: медичної мікробіо­логії та епідеміології, загальної і ґрунтової мікробіології. Через 36 років, незважаючи на важкі воєнні і повоєнні труднощі, Інститут розвивався і в 1966 р. у ньому вже функціонувало 16 відділів, організаторами і керівниками яких були відомі вчені Г. О. Ручко, В. Г. Дроботько, М. М. Підоплічко, Л. Й. Рубенчик, М. М. Сироти-нін, Є. І. Квасников, В. Й. Білай, К. Г. Бельтюкова, Б. Ю. Айзенман, О. Я. Рашба, С. М. Московець та інші.

Тепер Інститут мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного ПАН України є провідним науковим і координаційним центром мік­робіологічної науки в Україні. В ньому, а також у НДІ епідеміології та інфекційних хвороб (Київ), НДІ мікробіології, вакцин і сироваток ім. 1.1. Мечникова (Харків), Інституті молекулярної біології і генети­ки НАН України (Київ), Інституті сільськогосподарської мікробіо­логії (Чернігів) та інших науково-дослідних установах, а також на ка­федрах мікробіології університетів і медичних інститутів плідно пра­цюють учні та послідовники Д. К. Заболотного.

Українські мікробіологи продовжують успішно вивчати біологію, біохімію, фізіологію й генетику мікроорганізмів і вірусів, закономір­ності їх мінливості та спадковості з метою одержання високопродук­тивних мікробів-продуцентів біологічно активних речовин (антибіо­тиків, білків, ферментів, вітамінів, гормонів, стимуляторів, інгібіто­рів, токсинів тощо) та розробки теоретичних основ боротьби з бактеріальними, грибковими і вірусними інфекціями. Свої здобутки вони завжди намагалися впроваджувати в різні галузі народного гос­подарства і охорону здоров'я.

Теоретичні дослідження мінливості мікроорганізмів і бактеріо­фагів (В. Г. Дроботько, Г. О. Ручко, К. Г. Бельтюкова, Г. М. Френ-кель та ін.) знайшли практичне застосування в профілактиці ліку­вання дизентерії, стафілококових хвороб, в боротьбі з бактеріальною рябухою махорки, а також у селекції високопродуктивних культур оцтовокислих бактерій, необхідних для промислового виробництва оцту.

За відкриття збудника дуже небезпечного захворювання коней — стахіботріотоксикозу і розробку заходів ефективної боротьби з цією

18

З Історії розвиті^ мікробіології

ШШШїдаШ^^ї^Я-ШШШЙІШЧШШШШЯйїШї

хворобою В.Г. Дроботька, П.Є. Марусенка, Б.Ю. Айзенман, Д.Г. Куд­лай, П. Д. Ятеля та інших дослідників було нагороджено високими урядовими нагородами.

Особливо інтенсивного розвитку набули мікробіологічні до­слідження в Україні у повоєнний період. Ґрунтовне вивчення мікро-бів-продуцентів біологічно активних речовин дозволило одержати глюкозооксидазу та інші важливі ферменти. З мікроорганізмів і ви­щих рослин було виділено мікроцид, аренарин, новоіманін, сальвій, фенілгептатрин, Ал-87, біоспорин та інші антибіотики, і рекомендо­вано для використання у медицині та народному господарстві (праці В.Г. Дроботька, В.Й. Білай, М.М. Підоплічка, Б.Ю. Айзенман, С.І. За-леггухи, Д. Г. Затули, С. С. Смірнова та ін.).

Дослідження О. І. Бершової, Л. Й. Рубенчика, К. І. Андріюк із загальної і ґрунтової мікробіології, зокрема вільноживучих і симбіо­тичних азотфіксаторів, взаємовідносин між мікроорганізмами ризо­сфери і вищими рослинами та рекомендації щодо впровадження здо­бутих результатів у практику були відзначені премією імені Д. К. За­болотного.

Встановлення біогенної природи корозії підземних металічних і бетонних споруд та розробка методів її запобігання, створення ліку­вально-профілактичних препаратів на основі живих культур і орга­нізація промислового виробництва їх дістали високу оцінку, а їхні автори — К. І. Андріюк, В. Й. Білай, Л. Й. Рубенчик, С. Р. Резнік, В. В. Смірнов та інші — нагороджені Державною премією. За роз­робку наукових основ біосинтезу білка і дослідження біології та сис­тематики промислове важливих груп мікроорганізмів Державну пре­мію одержали також Є. І. Квасников, Ю. Р. Малашенко, О. А. Несте­ренко та інші.

У галузі медичної мікробіології тривають інтенсивні дослідження з фундаментальних питань онкології й ведуться пошуки речовин природного походження, що були б ефективними для лікування зло­якісних пухлин (Д. Г. Затула, С. Р. Резнік та ін.), розробляються проб­леми ешерихіозів (А. М. Касьяненко, Л. В. Григор'єва, А. Ю. Верши-гора та ін.), вивчаються питання складу популяцій холерних вібріо­нів (А. Г. Сомова), систематики та ідентифікації бактерій роду Рзеи-сіотопаз (О. А. Кіпріанова та ін.) тощо.

Слід відзначити також довготривалу і плідну роботу з вивчення вірусів рослин, тварин та мікроорганізмів. Вперше в Україні вивчено морфологічні та фізіологічні властивості низки вірусів, проведено їх

ВСТУП

ідентифікацію; з'ясовано антигенні властивості вірусів жовтухи цук­рових буряків, зморшкуватої мозаїки і готики картоплі, мозаїки квасолі, кормових бобів, сої та інших культур; розроблено і рекомендовано для впровадження у виробництво заходи боротьби з ними (А. Д. Бобир, С. М. Московець, В. Г. Краєв та ін.). Успіш­но досліджуються також патогенні віруси людини (С. С. Дяченко, К. М. Синяк, Н. С. Дяченко та ін.). Ґрунтовні дослідження ві­русів мікроорганізмів в Україні проводилися під керівництвом Я. Г. Кішка. Успішні дослідження стійкості рослин до бактеріальної інфекції проводяться під керівництвом І. Р. Гвоздяка.

На завершення короткого огляду розвитку мікробіології в Украї­ні необхідно зазначити, що сучасний період, незважаючи на кризову ситуацію в економіці, характеризується помітним розширенням до­сліджень у царині технічної мікробіології, вірусології, генетики і ген­ної інженерії, біотехнології та намаганням широко впроваджувати досягнення мікробіологічної науки в практику. Прикладом цього може бути виготовлення таких цінних харчових продуктів, як геро­лакт та нові антибіотики (В. В. Смірнов та співавтори, 2000 р.).

кь